Застава

Кай прокинувся різко, зі свистом вдихнувши повітря. Роззирнувшись, зрозумів, що він там же, де прокинувся вперше. Поруч сиділа Алія.

– Каю! – її голос тремтів.

Вона з тривогою вдивлялася в його обличчя.

– Я… – він кашлянув. – Я в порядку.

Це була правда.

Навіть більше – він ніколи не почувався таким зібраним. Ніби всередині нього щось стало на своє місце.

Алія видихнула й притисла долоню до грудей.

– Ти знепритомнів. Ліс… він відреагував надто сильно. Я злякалася.

– Що трапилося? – Кай спробував підвестися, та в голові ще паморочилося.

– Ти вивільнив забагато енергії, – озвався чийсь голос.

Кай усе ж підвівся й побачив чоловіка, який сидів трохи осторонь. Це був ауріанин – високий, жилистий, із чіпким холодним поглядом людини, звиклої швидко оцінювати загрозу.

Він стояв одразу за спиною Хранителя, пригадав Кай.

– Я Ваялл Тендеріс, перший радник Хранителя, – відповів чоловік на його мовчазне запитання.

– Коли я був у вежі, то не втрачав свідомості.

– Бо, на відміну від тих, наші кристали живі.

Кай кивнув, підтверджуючи власну здогадку.

– Як ти почуваєшся? – запитав Ваялл.

Тендеріс не рухався – і все ж здавалося, що простір між ними скоротився сам.

Кай випрямився.

– Не пам’ятаю, коли востаннє почувався настільки добре, – видихнув він.

– Тоді ходімо, – Ваялл підвівся, не чекаючи відповіді. – Нас уже чекають.

– А мої друзі? – Кай не рушив з місця.

– Вони теж там, – кинув через плече Ваялл.

– Тоді ходімо.

Незабаром Кай увійшов до просторої зали, в центрі якої стояв масивний стіл, сплетений із лоз. Підійшовши ближче, він зрозумів, що лози ростуть просто з землі й з них сформовані стіл і стільці. Видовище було дивовижне.

За столом сиділи ауріани і його друзі на чолі з Хранителем.

– Соловене, Дай, – кинувся до них Кай. – Як ви?

Соловен підвівся назустріч, але один із вартових ступив уперед, перегородивши шлях і змусивши його сісти на місце.

– Сідай, – Ваялл вказав Каю на вільне місце навпроти друзів.

Дочекавшись, поки Кай сяде, він зайняв місце поруч із дівчиною та зовсім юним хлопцем.

– Це мої діти, – сказав Хранитель, вказуючи на них. – Ваялл, Ліая та Кьоран.

Кай кивнув присутнім.

– Твої друзі сказали, що ви прийшли за кристалом. Це правда?

– Так.

– Для чого він вам?

– Ми хочемо дослідити його й створити пристрій, який відтворюватиме механізм вежі.

– Як саме? – допитувався Хранитель.

– Ми з Ріаном, – Кай глянув на Алію, – виявили новий елемент, який і наділяє кристали здатністю поглинати енергію.

По залі прошелестів шепіт, мов порив вітру в кронах дерев.

– Ми вже навчилися збирати її, – після короткої паузи додав він. – І навіть у більших обсягах, ніж це роблять кристали.

Усі присутні слухали, затамувавши подих.

– Ми маємо повірити на слово?

– Доведеться. – розвів він руками.

– І що ти плануєш робити, якщо вийде? – з сумнівом запитав Сайрек.

Кай обвів поглядом залу.

– Ми зробимо поверхню знову безпечною.

Він сказав це впевнено.

Але десь глибоко всередині жила інша думка:

«А якщо не вийде?»

Тим часом по залу знову прокотилася хвиля шепоту.

Хранитель довго вдивлявся в Кая, ніби зважуючи рішення. Нарешті він промовив:

– Що ж. Я дам тобі кристал.

Він кивнув вартовим, віддаючи наказ.

– Дякую Вам. Якщо дозволите, то ми вранці вирушимо в дорогу. Аліє? – кивнув він дівчині.

– Так. Але Алія залишиться тут. – відрізав Хранитель.

– Вона частина команди.

– Не обговорюється.

Кай глянув на Алію, в її очах не було подиву. Вона була до цього готова.

Наступного ранку Кай, Соловен та Дай стояли на нижній терасі палацу, готові вирушати в дорогу.

– Їх тут сотні… – тихо мовив Кай.

– Їм тісно, – відповів Дай.

– Тому хранитель і віддав нам кристал, – озвався Соловен. – Вони прагнуть змін.

Кай стиснув сумку з кристалом сильніше. Ніби боявся, що кристал вислизне.
Ніби боявся, що вислизне шанс.