Ціна життя

Кай прийшов до тями різко. Секунду тому він лежав у безпам’ятстві, а тепер був готовий скочити на ноги й дати бій тому, хто наважився його вирубити. Та він стримався. Вирішив прислухатися.

У приміщенні було тихо. Крізь ледь розплющені очі виднілася світла стеля. Збоку, на столі, лежали прилади – підозріло знайомі прилади. Зігнувшись над ними, стояла дівчина з білим, як сніг, волоссям.

Кай піднявся на лікті й пильніше вдивився в силует.

«Невже це вона?»

– Алія?

Дівчина здригнулася, наче від удару, і різко обернулася. Її очі розширилися, подих перехопило.

Так, це була вона.

– Ти жива? – Кай підвівся на ноги, озираючись довкола. – Інші теж тут?

– Я одна, – у її голосі чувся відчай. – Рада, що ти вижив.

Кай мовчки розглядав її, не знаходячи слів.

– Змінилася, так? – першою порушила тишу Алія, опускаючи очі.

– Що з тобою сталося? – спантеличено запитав він. – Ти виглядаєш інакше, виснаженою, як Ріан, але…

– Ріан теж вижив?

– Так! – швидко заговорив Кай. – І йому з кожним днем стає гірше. А ти? Як ти себе почуваєш?

– Я знайшла ліки. А це, – вона провела по блідій, наче вкритій інеєм, шкірі, – побічний ефект,

– Ліки? – спантеличено спитав Кай. – Але від чого?

– Прилад розірвав простір... Той перехід випалив нас зсередини. Моє тіло просто почало розпадатися на рівні клітин.

Вона говорила сухо, наче зачитувала чужий некролог, але Кай бачив, як тремтять її пальці.

– І що ти зробила? – насторожено перепитав Кай.

– Я вживила у свою ДНК частинки кремнію…

Повітря застрягло Каю в горлі.

– Я стала гібридом. Як і ти. От тільки тебе створила природа, а я – результат експерименту.

Кай різко відвів погляд. Усередині щось хруснуло від злості, що так легко переплелася зі страхом.

– Ти розумієш, що могла вбити себе? – сказав він тихо, але в цьому шепоті було більше гніву, ніж у крику. – І що могла стати… ким завгодно.

– Я не мала вибору, – відповіла Алія.

– У тебе був вибір.

Він дивився їй просто в очі.

– І ти обрала не нас.

Слова зависли в повітрі важким грузом.

– Я не можу цього змінити... – глухо прошепотіла вона.

– Що ви хотіли зробити зі мною? – нарешті запитав Кай.

Алія тихо видихнула.

– Ми виявили новий вид енергії. І те, що ти взаємодієш із нею. Ми хотіли позбавити людство енергетичної залежності.

Кай скривив губи.

– Ти, можливо, і так. А от Барнер… – ім'я різонуло, мов ніж. Той самий Барнер, який не рахувався нізчим крім своєї вигоди. – Як ти могла довіряти йому?

– Ми з Адріаном не хотіли зла, – прошепотіла вона. – У нього не було вибору, якщо б ми не зробили цього першими, Барнер зробив б сам. Без обмежень.

«Адріан… Отже, Ріан мав рацію. Вони всі знали, куди це йде. Просто заплющили очі».

Він дивився на її бліду шкіру з жалем.

«Мабуть, це її покарання».

– Аліє, – Кай підійшов ближче до столу. – Ти допоможеш врятувати Ріана?

– Так, – вона стрепенулася й тихо додала: – Кай… я винна… я знаю. Але… не відвертайся від мене.

– Ти готова була пожертвувати мною.

Він говорив спокійно.

– І просиш, щоб я не відвертався?

Вона не відповіла.

– Я не можу нічого тобі пообіцяти.