Там, де не доходить сонце

— А я як радий… — Кай усе ще не відпускав Ріана, ніби боявся, що варто розтиснути руки — і той зникне. — Я так боявся за тебе.

Ріан ледь усміхнувся. Усмішка вийшла слабкою, короткою.

— Це мої друзі, — Кай кивнув у бік людей. — Завдяки їм я вижив. Соловен і його син Раель, Вердан, Фаель, Рідан…

— Дуже приємно, — тихо відповів Ріан. Він зробив паузу, ніби збирався з силами. — Кай… ходімо до мене. Я не можу довго тут залишатися. Випромінювання… воно мене виснажує.

Соловен одразу напружився і схопив Кая за лікоть.

— Зачекай.

— Все добре, — Кай м’яко звільнив руку. — Я скоро повернуся.

Він пішов слідом за Ріаном, не помітивши, як Соловен ще довго дивився їм услід.

***

Вони йшли повільно. Не тому, що шлях був складний — Ріан часто зупинявся. І кожного разу пояснював це чимось дріб’язковим: нерівна підлога, слизький камінь, повітря.

По дорозі вони говорили. Про три місяці, які здавалися цілим життям.

Кай розповідав про руїни, в яких прокинувся, про вежу, що з’явилася ніби з нізвідки, про ліс, який ледь не зжер його живцем. Про людей, що стали родиною, і шлях, на якому кожен день міг бути останнім.

Ріан слухав уважно, але мовчав довше, ніж раніше. Лише інколи вставляв короткі фрази, ніби берег сили.

Сам він розповів, як отямився в лісі, як його знайшли кайрени і як підземна річка стала для нього шансом. Міні-електростанція дала світло печерам — і за це йому дозволили жити в самій глибині, там, куди не доходить сонячне випромінювання.

— Вони не народжуються такими, — пояснив Ріан, коли вони спускалися дедалі нижче. — Зір змінюється з часом. Чим довше під землею, тим краще бачать у темряві… і тим гірше — назовні.

— Тобто… — Кай повільно усвідомлював почуте.

— Так. Без світла діти сліпнуть, — кивнув Ріан. — Я просто відтягнув неминуче.

Повітря стало холоднішим. Густішим. Кай відчував, як тиск лягає на груди.

Нарешті Ріан перейшов на шепіт.

— Тут їхнє святилище.

Коридор тягнувся повз величезні темні печери. Світло світильників тремтіло, і здавалося, що камінь дихає. Кай сповільнив крок, коли помітив силуети кайренів. Вони сиділи нерухомо, злиті зі стінами, ніби самі були частиною породи.

Лише ритм повільного дихання видавав у них життя.

Кая охопило дивне, майже фізичне благоговіння. Він раптом відчув себе дрібною піщинкою в безмовному океані каменю й тіні.

— Що вони роблять? — прошепотів він.

— Урґат, — відповів Ріан. — Медитація. Очищення. Коли випромінювання починає будити агресію — вони спускаються сюди.

— Печера жива, — додав він після паузи. — Вони в це вірять.

Кай мовчки кивнув. Тут не хотілося сперечатися з вірою.

***

Печерка Ріана була невеликою, віддаленою від святилища. Ліжко, інструменти, деталі винаходів — усе стояло так, як стоїть у людини, що живе роботою.

«Ну хто б сумнівався», — подумав Кай.

— То що з випромінюванням? — спитав він, коли вони сіли. — Ти казав, що воно тебе виснажує.

— А ти? — Ріан уважно подивився на нього. — Ніяких наслідків переходу?

— Ні. Я навіть під подвійним сонцем можу бути без проблем.

Ріан опустив погляд.

— Цікаво… — тихо мовив він. — А я, здається, вмираю.

Кай застиг.

— В сенсі — вмираєш?

— Тут, унизу, ще терпимо. Але нагорі — зовсім погано. Думаю, або перехід, або середовище. Або все разом.

— І що робити?

— Я технік, Каю. Не лікар.

— Ми знайдемо вихід, — різко сказав Кай.

— Можливо, — Ріан усміхнувся криво. — Питання тільки — коли. І чи доживу я.

Тиша повисла важкою брилою.

— Не варто було знову довіряти Адріану, — глухо додав Ріан. — Після Кейсі — тим паче.

— І Алія… — Кай стиснув кулаки. — Вона була з ними.

— Вони хотіли досліджувати тебе, — пригадав Ріан. — А мене просто прибрали б.

— Ми тут через мене, — опустив голову Кай.

— Ну, — Ріан знизав плечима, — тут я проживу довше.

Кай усміхнувся, хоча всередині було порожньо.

— Ти злишся на мене?

— Ні, друже, — Ріан стиснув йому плече. — Не злюсь.

***

Коли Ріан уже ледве тримався на ногах, Кай залишив його відпочивати.

Піднімаючись нагору, він відчував дивну суміш радості й спустошення. Він знайшов друга. Живого. Але відповідей не стало більше — лише страху.

Соловен чекав його.