Не в кристалах справа

Кай діставався до печери майже наосліп — сонце вже майже зникло за обрієм, поступово занурюючи світ у темряву. На вході на нього вже чекали Соловен із сином, Фаель та Дай.

«Цікава компанія, — майнула думка в Кая, коли він побачив їх біля входу. — Хоча цього разу вони виглядають дружелюбнішими одне до одного». Кай помітив, що Дай щось захоплено розповідав, а інші уважно його слухали.

— Кай! — першим його помітив Раель і кинувся напереріз. Добігши, він міцно обійняв друга й із полегшенням прошепотів: — Ти повернувся… Ми так хвилювалися.

Слідом підійшли інші. Питання сипалися, мов сніг на голову: «Як ти?», «Що там на горі?». Кай не встигав відповісти на одне, як уже звучало наступне.

— Ходімо всередину, ти ж зовсім виснажений, — Соловен потягнувся до сумок. — Ти що, туди каміння наклав?

— Так, — вишкірився Кай на всі тридцять два зуби. — Є одна теорія.

— І як ти тільки це доніс… — Соловен хитаючи головою передав одну з сумок Даю, і вони зайшли до печери.

Побачивши, що Кай повернувся, Вердан підійшов ближче. — Радий, що з тобою все добре, — сказав він, простягаючи руку для вітання. Всі погляди миттєво впали на долоні Кая: тканина, якою він перев’язав порізи, була брудною й наскрізь просякнутою кров’ю.

— Що з твоїми руками? — Вердан обережно перехопив кисті Кая, повертаючи їх долонями догори.

— Я впав, — зніяковіло відповів той.

Рани, про які він уже встиг забути, тепер почали пекти, ніби почули, що про них говорять.

— Аішо, Саро! — гукнув Вердан. — Несiть воду та чисті бинти! Жінки кинулися виконувати прохання. Уже за годину Кай був вимитий, переодягнений і перебинтований.

— Як почуваєшся? — Соловен простягнув йому тарілку з гарячою кашею та шматок хліба.

— Втомився, — видихнув Кай. Очі майже злипалися. — Але ще хочу до Ріана сходити.

— Їж і лягай відпочивати. Завтра розкажеш свої теорії, — Соловен по-батьківськи стиснув йому плече. — Фаель уже повідомив Ріану, що ти живий-здоровий.

Кай вдячно кивнув. Повечерявши, він умостився на своїй лежанці й уже за хвилину міцно спав. Прокинувся він пізно, коли табір уже давно жив новим днем. Потягнувшись та полежавши ще кілька хвилин, Кай все ж піднявся — жага перевірити свої здогадки не давала спокою. Після легкого сніданку він помчав до Ріана.

Друг зустрів його з червоними від безсонної ночі очима, але з шаленим ентузіазмом. Було видно, що Ріан ледве тримається на ногах, проте те, що він повідав Каю, було приголомшливим. На столі перед ним лежало каміння, чорний пісок, принесений з гори, та червоний кристал.

— Привіт, — озвався Кай з порогу. Ріан здригнувся від несподіванки, але впізнавши друга, миттєво розслабився і поспішив обійняти його.

— Я такий радий, що з тобою все гаразд! — він стурбовано поглянув на перебинтовані руки. — Фаель сказав, ти сильно поранився. Як це сталося?

— Я впав і схопився за гострий край кристала, — пояснив Кай, а потім кивнув у бік столу: — Ти здогадався?

— Так. Не дарма ж ти тягнув цю вагу з самої вершини, — засміявся Ріан. — Я не втерпів і провів кілька дослідів.

— І що ти виявив? — Кай підійшов ближче, заворожено дивлячись на пісок, що ледь помітно пульсував у такт кристалу.

— Хоч я не маю приладів, щоб побачити його атомну структуру, — очі Ріана горіли справжньою науковою лихоманкою, — я все ж можу сказати одне: це новий, невідомий нам елемент періодичної системи. Це чистий, незбагачений провідник. Він резонує з сонячною енергією, яку накопичує кристал. Якщо ми знайдемо спосіб стабілізувати цей процес, Кай, ми створимо надпотужний акумулятор!

Кай слухав, насолоджуючись моментом. Його відчайдушна подорож і поранені руки тепер мали сенс.

— Новий елемент, кажеш? Невідомий… — він зробив паузу, ніби прислухаючись до власних думок, а тоді урочисто додав: — А чи знаєш ти, як називається ця планета?

— Альтаріон, Мені Дай розповів. — кивнув Ріан.

Кай ледь усміхнувся.

— Тоді цей елемент називатиметься Альтарій.

Друзі розсміялися вголос, і цей сміх, сповнений надії, розлетівся луною по печері.