Під червоним сонцем

Після розмови з Даєм Кай пішов до Ріана. Він і сам до кінця не знав, що саме хоче зробити: чи то миритися, чи то просити вибачення, чи просто покаятися.

Він застиг перед входом до печери. Зібратися з духом було важче, ніж непомітно пробратися крізь святилище кайренів, але він усе ж переступив поріг. Ріан лежав обличчям до стіни. Його напружені плечі видавали його — він не спав.

— Залиш мене, — глухо кинув він, не повертаючись. У голосі не було злості, лише втома, яку не лікують словами.

Та Кай не збирався відступати. — Ріане, вислухай мене, — почав він. — Я не хотів, щоб так сталося. Я нізащо не потягнув би вас туди, якби знав, чим це обернеться.

Ріан повільно підвівся й сів на ліжку, спустивши ноги на підлогу. — Я ні в чому тебе не звинувачую, — сказав він тихо, вдивляючись у порожнечу печери. — Я був готовий прийняти наслідки ще тоді, коли погоджувався на завдання. — Він зробив паузу, закривши обличчя руками. За мить опустив їх і продовжив: — Просто… повільно помирати на дні печери, у чужому світі…

Його погляд метався по стінах, доки не зупинився на стиснених кулаках. Тихо, з надломом, він додав: — Мені страшно, Кай.

Слова застрягли в Кая в горлі. Давати порожні обіцянки було б жорстоко, але він усе ж заговорив: — Ріане, я обіцяю, що зроблю все, щоб тобі допомогти. Він нахилився і міцно обійняв друга. На очах Ріана виступили сльози, які той поспіхом стер.

— Ну… поки я ще функціоную, — промовив він, намагаючись усміхнутися і злегка покашлюючи, щоб приховати клубок у горлі, — давай подумаємо, що ми можемо зробити. Може, вдасться допомогти не тільки кайренам.

— Так, — Кай відчув, як тягар провини нарешті стає легшим.

— Отже, треба дістати кристали.

— Було б добре дослідити більший зразок. Перевірити, як червоний і блакитний взаємодіятимуть між собою, — в очах Ріана вперше за довгий час спалахнув знайомий азарт дослідника.

Побачивши цей блиск, Кай підвівся. Відчай поступився місцем холодній рішучості.

— Буде тобі кристал, — твердо кинув він і попрямував до виходу.

— Будь обережний! — гукнув Ріан йому в спину.

Наступного ранку Кай вирушив у похід, відкинувши всі аргументи друзів, які благали його не лізти в гори. До виходу його супроводжували Соловен та кайрен на ім’я Харде Спалах Світла. Кай мимоволі замислився над іменами цього народу: у кожному з них, навіть у найсуворішому, обов'язково жила часточка сяйва.

Він вийшов під ранкові промені Ауріса. Підйом давався важко. З кожним кроком повітря ставало розпеченим і наче наелектризованим, але Кай вперто йшов уперед. Рослинність зникла, під ногами почали траплятися перші кристали.

За кілька годин він дістався плато. Перед ним відкрився краєвид на величні хребти, що виблискували під червоним сонцем, наче вкриті битим склом. Кай хотів піднятися вище, та раптом порода під ногами просіла. Його потягло донизу. Він намагався втриматися, чіпляючись за виступи, і гострі грані кристалів глибоко розрізали йому долоні.

Скотившись на дно ущелини, Кай опинився перед велетенським кристалом, у якому бачив себе майже в повний зріст. Мінерал спалахнув багряним світлом, реагуючи на його присутність. Від цього викривленого відображення шкірою побігли мурахи. Усвідомлення того, що ці кристали — живі організми, вселяло первісний страх.

Кай підхопився і кинувся до схилу. Каміння роз’їжджалося, він хапався за гострі краї, залишаючи на них криваві сліди. На середині шляху сили покинули його. — Заспокойся, — наказав він собі вголос. — Ніхто за тобою не женеться.

Раптова злість затопила свідомість. Кай упав на коліна і закричав у порожнечу: — Чому це мало статися зі мною?! Чому я?! Але відповіддю був лише гул вітру.

Він лежав на колючому камінні, доки злість не відступила. У голові сформувалося тверде рішення. Кай рвучко підвівся. Вдивляючись у багряні схили, він промовив:

— Це мій спадок. І я мушу щось із цим робити.

Він перев'язав порізані руки шматками тканини. Сидячи на виступі, Кай замислився: «Чому червоні кристали ростуть тільки тут? Є ж місця з набагато більшою концентрацією сонячної енергії...» Його погляд зупинився на чорній породі, яка так підступно просіла під ним. — А що, як секрет не в небі, а в землі? Що як причина — у грунті?

Кай набрав жменю чорного піску, спостерігаючи, як темні цівки лягають на землю. Набивши сумки зразками породи, він максимально прискіпливо, дотримуючись правил безпеки, дістав потрібний кристал. Нарешті, надійно спакувавши здобич, він рушив у зворотну путь.