Сліди минулого

Примчавши нагору, Кай побачив дивну картину. Дай сидів в одному кінці печери наодинці, а решта — в іншому. Здавалося, повітря між ними застигло від напруги: вони намагалися пропалити одне одного поглядами.

— Даю! — гукнув з порогу Кай. — Ходімо, треба поговорити.

Дай миттю підхопився на ноги. Решта теж напружилася. — Каю, ти як? — стурбовано озвався Соловен.

— Не турбуйся, я в нормі, — заспокоїв його Кай, не зупиняючись. — Просто я хочу знати більше.

Вони з Даєм вийшли з печери, відійшовши туди, де їх ніхто не міг почути. — Розповідай. Я хочу знати все, — різко кинув Кай.

Дай говорив довго. Про Вежу. Про древній культ. Про фанатиків, які вірили, що шлях до нового світу лежить через руйнування всього, що так важко будувалося поколіннями. Кай слухав і ловив себе на дивному відчутті: це була вже не чужа історія. Це було його минуле, яке наздогнало його занадто пізно. І боліло воно тепер по-справжньому.

Леран, його батько, до останньої миті намагався вирівняти енергетичний потік. Але сили були нерівними. Енергія спалила його дотла, залишивши від великого правителя лише попіл і легенду.

Кай мовчки дивився в темряву печери. У цій історії не було героїв — лише люди, які намагалися втримати світ, що валився. І хтось за це заплатив життям.

— Елір роками шукав сліди Селіни та дитини, але все було марно, — продовжував Дай. — Перед смертю він доручив цю справу сину, аж поки черга не дійшла до мене. Коли я зрозумів, що Вежа активована, то не міг повірити, що це сталося насправді.

— То наша зустріч була не випадковою? Ти стежив за мною, — Кай відштовхнувся від стіни, на яку спирався, і почав міряти печеру кроками.

— Я знайшов ваші сліди, коли ви вже покинули місто, — відповів Дай. — І пішов слідом. До того ж... я тебе врятував.

— Так. Дякую за це, — Кай присів на стілець навпроти Дая і прямо поглянув йому в очі: — То що ж ти хочеш від мене насправді?

— Каю, я тобі не ворог, — Дай нахилився над столом, скорочуючи дистанцію. — Я хочу допомогти тобі. Я хочу врятувати цей світ.

— Ти справді віриш, що це можливо? — Кай скептично склав руки на грудях, ніби намагаючись закритися від усього світу.

— Я вірю в це, — із щирою посмішкою та гарячим блиском в очах прошепотів Дай.

Кай надовго завмер із заплющеними очима. Минуле тиснуло на нього, але майбутнє вимагало рішень. Нарешті він розплющив їх і твердо промовив: — Добре. Але спершу ми знайдемо Алію і врятуємо Ріана!

Кай раптом усвідомив: якщо він зараз не зробить крок уперед, усе почуте залишиться просто болючою правдою. А правда без дії — це ще один різновид поразки.