Останній із Тал

У коридорі почувся шум, і наступної миті Фаель вштовхнув до печери Дая.

— Дивіться, кого я спіймав на підслуховуванні! — він зупинився, перекриваючи своїм тілом вихід із печери.

— Я все можу пояснити, — відразу почав виправдовуватися Дай, піднімаючи руки долонями вперед.

Соловен різко підвівся і наблизився до нього: — Цікаво послухати, що такого цінного ти хотів дізнатися.

— Давайте всі заспокоїмося і спочатку вислухаємо його, — втрутився Кай, підвівшись із місця.

— Так, Каю, ти правий. Даю, сідай і розповідай, — Вердан указав на вільний стілець.

Соловен дочекався, поки Дай сяде, і тільки тоді повернувся на своє місце. Фаель так і залишився стояти на варті біля входу.

— Моє ім'я — Дайрен Аршель, — промовив хлопець після короткої паузи.

— Той самий Аршель? — вражено перебив його Вердан, подаючись уперед.

— Так, той самий, — коротко підтвердив Дай. — Мій прадід був головним жерцем Вежі Аркена Реона, коли вона вибухнула.

У приміщенні запала мертва тиша. Першим озвався Кай: — Поясніть нам, — він указав на себе та Ріана, — що це означає? Бо ми не тутешні.

Ніхто не встиг відповісти, бо наступної миті Дай промовив те, чого ніхто не міг очікувати:

— Каю, я вважаю, що ти син останнього правителя Тал’Варіна. Син Лерана з роду Тал. Ти — Каєн.

Слова гримнули, мов розкати грому, вдарившись об холодні стіни печери. Повітря наче відмовилося приймати почуте.

— Це неможливо, — нарешті розірвав заціпеніння Соловен. — Вежа вибухнула понад сто років тому!

— Я спершу теж так думав, — відповів Дай і, зробивши паузу, пильно подивився на Кая. — Як звали твою маму?

— Селіна... — глухо озвався Кай.

У його голові задзвеніло. Світ навколо став напівпрозорим, наче марево. У свідомості билася лише одна думка: «Це не може бути правдою».

— Це тільки підтверджує мою здогадку, — Дай на мить замовк, даючи Каю час оговтатися. — Розкажи, що сталося після твого прибуття сюди.

Кай хотів заперечити, але слова не складалися. Серце калатало, а руки ніби оніміли. Стіни печери почали тиснути, стискаючись навколо нього. «То виходить... це дійсно мій дім. Моя батьківщина. Звідси моя мати і мій... БАТЬКО». Він шепотів це слово про себе, намагаючись спробувати його на смак.

— Дай йому хвилину, — виступив на захист друга Соловен.

— Все добре, — Кай стиснув плече Соловена, показуючи, що готовий продовжити. — Я прокинувся в одному з храмів. Хотів вийти, але Дерево не пустило мене, тому я пішов до Вежі.

— Що сталося у Вежі? — Дай схилив голову, його очі блищали від нетерпіння.

— Всередині були кристали, — продовжив Кай. — Блакитні внизу, червоні вгорі... а посередині стояв механізм.

— Ти торкнувся його? — тиснув Дай.

— Так. Я відчув потужний розряд енергії, і Вежа ожила.

Вердан нахилився вперед, не відводячи погляду від Кая. Очі старого були широко розкриті від подиву.

— Як же сталося, що він опинився на іншій планеті? — запитав Фаель.

— Коли розпочався заколот, мій прадід, Елір Аршель, планував перенести матір із дитиною до Гай-Алена, столиці лісів Елара. Але магія спрацювала інакше.

- Це була не магія, - тихо сказав Ріан, - це наука. Прилад зреагував не на тебе. На те, ким ти є. На твою кров.

Кай мовчки піднявся з місця та повільно пройшовся по кімнаті.

Йому потрібно було залишитися наодинці.

— Мені треба побути одному.

— Слушна думка. Всім треба «переварити» почуте, — Вердан попрямував до виходу, захопивши за собою інших. — Даю, ти теж ходімо.

Упавши на стілець, Кай стиснув голову руками. Здавалося, з кімнати викачали все повітря. Кілька годин він сидів непорушно, намагаючись осягнути нову реальність.

Потім він різко підвівся. Йому потрібні були відповіді. І він знав, у кого вони є. У Дая.