Живе світло

Кай з групою жили в печерах вже більше тижня. Час тут тік інакше: без сонця й неба дні втрачали чіткі межі, і лише внутрішній ритм тіла підказував, коли наставала втома, а коли – коротке відчуття спокою.

За цей час Ріан встиг ближче познайомитися з групою Кая і потроху вчився місцевої мови. Він хапав слова на льоту, уважно слухав інтонації, жести, інколи помилявся, але швидко виправлявся.

– Куди мені до тебе, – жартував він, – вивчити чужу мову за кілька місяців…

Кай лише всміхався у відповідь. Він і справді ніби не вивчав нову мову, а згадував давно забуту.

Кайрени звикали до чужинців та вже більше йшли на контакт. Першими знайшли спільну мову звичайно діти. Вони з цікавістю гралися навчаючи один одного нових ігор.

Згодом і старші почали підходити ближче – спочатку з відстані, потім уже дозволяли короткі розмови й обережні запитання.

На прохання Ріана кайрени виділили окреме приміщення для зустрічей – нижче майстерень, подалі від житлових печер. До Святилища ж вони чужинців не допускали, і Кай відчував, що це межа, яку краще не переступати. Головне було інше: Ріан міг приходити сюди без шкоди для здоров’я.

Саме тут, у невеликій кам’яній залі з грубо обтесаними стінами, одного дня зібралися Кай, Ріан, Соловен, Вердан та Хогор. Вони часто проводили час разом, знаходячи теми для розмов – від побутових дрібниць до спогадів про минуле і припущень про майбутнє.

Цього разу Ріан виглядав особливо зосередженим. Перед ним на кам’яному столі лежав маленький уламок червоного кристала, виблискуючи тьмяними гранями, прилади з Землі та кілька саморобних.

– Я довго не був упевнений, – почав він, повільно підбираючи слова. – Спершу думав, що це просто особлива форма мінералів. Але результати не сходилися.

Він підняв погляд на присутніх.

– Я думаю, що цей кристал – це не простий камінь. Це живий організм.

У кімнаті запала тиша.

Кай відчув, як у нього всередині щось стислося.

– Оце так поворот… – нарешті вимовив він.

Вердан повільно провів рукою по бороді, задумливо дивлячись на уламки.

– Ауріани були праві у своїх віруваннях, – тихо сказав він. – Вони завжди стверджували, що кристали мають власну сутність.

– Мии ввбиввалли їїх… – глухо прогудів Хогор, і в його голосі вперше прозвучало щось схоже на жах.

– Ми не знали, – поспішно втрутився Соловен. – Ніхто не діяв зі зла. Ми бачили в них лише ресурс.

Ріан кивнув, але не виглядав заспокоєним.

– Є ще дещо, – сказав він, переводячи погляд на Кая. – І це, мабуть, найцікавіше.

Він провів пальцями по кристалу.

– Вони кремнієві. Не вуглецеві, як ми. Інше життя. Інша логіка.

– Тобто… – Кай повільно склав руки перед собою, ніби намагаючись упорядкувати думки. – Виходить, що тут розвинулися дві форми життя.

– Саме так. А ще вони здатні поглинати енергію сонця, як губка, – несподівано додав Ріан.

Кай мимоволі згадав вежу, червоні й блакитні кристали, механізм у самому серці споруди.

– Тоді все сходиться… – пробурмотів він. – Червоні передають енергію, а блакитні… стабілізують її.

Очі Ріана спалахнули.

– Нам потрібен блакитний кристал, – сказав він із неприхованим захопленням.

– Нам потрібен червоний. Цілий. – одразу відповів Кай.

Пауза.

– Без червоного ми будемо дивитися на наслідки, а не на причину. – пояснив Кай.

Ріан підняв голову.

– Якщо ми зможемо відтворити процес перетворення енергії, то зрозуміємо, що саме пішло не так.

– І, можливо, знайдемо спосіб уникнути повторення катастрофи. – закінчив його думку Кай.

Обидва замовкли, даючи словам осісти.

– Треба піднятися в гори і дістати більший червоний кристал. – задумався Кай.

– Цее неебеезпеечноо. – прогудів Хогор. – Тамм їхх дууже баагаатоо.

Соловен мовчав кілька секунд. Потім повільно видихнув і похитав головою.

– Тебе ж уже не відмовити, – промовив він тихо. – Але пообіцяй мені, що будеш обережним.

Кай зустрів його погляд. У ньому не було докору – лише тривога, прихована за спокоєм.

– Обіцяю.

Соловен затримав на ньому погляд і лише тоді відпустив його рукав.

Кай відчув, що цей вечір несе за собою зміни, а не просто обмін думками. Це була межа, за якою на них чекали рішення, подорожі й небезпека.

І, можливо, відповіді, яких вони так довго шукали.