Друг чи ворог?

Ніч минула напружено. Ніхто не спав – кожен рух, кожен тихий звук здавався надто гучним і тривожним.

Фаель кілька разів підводився й ходив приміщенням: його кроки були різкими й нервовими, очі безупину сканували темряву, ніби він очікував, що щось ось-ось вирине з мороку. Дрейн шипів на всіх, хто опинявся в полі його зору; злість у голосі тремтіла, мов натягнута струна. Соловен і Рідан сиділи спокійно, майже нерухомо, поринувши в щось на кшталт медитації. Раель намагався повторювати за ними, але йому це давалося важко.

Міран спала, проте сон її був тривожним: повіки смикалися, пальці судомно стискали простирадло.

Кай тихо спостерігав за всім. Його думки знову і знову поверталися до червоного сонця.

– Значить, нічого магічного, – криво всміхнувся він. – Звичайна астробіологія.

Але чому його тіло реагує інакше?

«Вуглецево-кремнієвий гібрид…» – подумки повторив він. – «Звучить дико».

Невідомість лякала більше за монстрів.

Які наслідки це матиме для нього – відповіді не було.

До ранку напруга відступила, і всі, виснажені очікуванням, нарешті поснули. Лише ближче до вечора рух у поселенні відновився: хтось готував їжу, хтось обговорював ранкові події.

У дальньому кутку почала збиратися рада.

Коли збори ще тривали, голос Ісмара раптом став гучнішим.

– Ви всі це бачили, – сказав він різко. – Реон впливає на нас. На всіх. Це факт.

У приміщенні стало тихо.

– Але не на нього, – Ісмар кивнув у бік Кая. – Чому?

Кілька поглядів одразу повернулися до нього.

– Можливо, це питання часу, – продовжив лікар. – Можливо, зміни в ньому просто ще не проявилися. А коли проявляться – буде пізно.

– Ти на що натякаєш? – холодно спитав Соловен.

– Я натякаю на те, що ми не знаємо, хто він. Він інший – значить, потенційно небезпечний. Я не дозволю ризикувати людьми.

Ісмар окинув всіх поглядом та голосно промовив.

– Його слід вигнати. Поки він не став загрозою для всіх нас.

У повітрі щось напружено тріснуло.

– Та як ти можеш таке….

Вигукнув Соловен, та Кай, який вже підійшов ближче, його зупинив.

– Не треба Соловене. – Кай стиснув його плече, та повернувся до решти. – Я не просив бути іншим, – голос його зірвався, але він не відвів очей. – Я не обирав це.

Ніхто не відповів.

– Я бився поруч із вами. Я рятував ваших людей. Якщо ви боїтеся того, чого не розумієте – це не робить мене ворогом.

Ісмар стиснув щелепи.

– А якщо одного дня ти прокинешся і станеш таким, як вони?

Тиша стала важкою.

Кай зробив крок уперед.

– Тоді я першим попрошу вас мене зупинити. Але поки цього не сталося – я не загроза.

Старійшина повільно підвівся.

– Досить. Рішення я вже озвучив. Він залишається.

Люди переглянулися та ніхто не посмів заперечувати.

Напруга в грудях у Кая зменшилась. Не зникла – але стала терпимою.

Соловен торкнувся його плеча.

– Ходімо.