Острів

Група туристів зійшла з трапу літака на спекотну, вологу землю аеропорту Амбон на Молукських островах. Повітря обійняло солоним бризом, а від розпеченого асфальту піднімався густий, задушливий запах.

Кай кліпнув – очі сльозилися від яскравого сонця, Ріан  знизав плечима, відчуваючи, як сорочка миттєво прилипла до тіла.

У залі прибуття панувала метушня. Гучні голоси перемішувалися з гудінням кондиціонерів, що боролися з тропічною вологою. Валізи дзенькали на стрічках, гіди махали табличками, місцеві продавці галасували на всіх мовах одразу. Тут панував справжній хаос, але якийсь правильний, живий.

– Шукайте табличку з іменем Віто. Він буде нашим прикриттям. – прошепотів Кай до товаришів.

– Бачу його. – вигукнув Ріан вдивляючись в натовп.

Це був худенький чоловік із сонячною, щирою усмішкою. У руках він тримав табличку з іменем.

– Мене звати Віто, радий вітати вас у Амбоні – привітався він і доброзичливо кивнув. – Ходімо, авто вже чекає.

– Зараз заселення в готель, потім обід і відпочинок. – Розповідав Віто дорогою. – Увечері – екскурсія містом.

– Все зрозуміло, капітан, – віджартувався Кай.

– Хай почнеться ідеальний відпочинок, юху! – вигукнув Ріан, піднявши руки вгору.

Друзі засміялися, обмінюючись жартами й очікуваннями, але в сміху Кая було щось стримане – в голові були інші думки.

Віто провів їх старим портом, колоніальною фортецею та кількома храмами. Він умів оживити історію міста так, що час минав непомітно.

Повернувшись до готелю, Кай зібрався навідати старого знайомого, який мав доправити їх на яхті до потрібного місця. Відчинивши вхідні двері, він побачив Алію — вона стояла на порозі із занесеною для стуку рукою. Кілька секунд вони мовчки дивилися один на одного.

– Куди це ти зібрався? – Алія вперла руку в боки.

– Маю зустрітися з деким, – з легким роздратуванням відповів Кай.

Вона зробила кілька кроків уперед, змушуючи Кая позадкувати, і закрила за собою двері.

– Наші плани дуже ризиковані. Тому я маю довіряти людям, з якими працюю. – вона наблизилася майже впритул. – Ти комусь звітуєш, Кай? – тихо спитала вона.

– Що?

– Просто відповідай.

– Маю зустрітися з капітаном яхти, – прошипів Кай, вдивляючись Алії прямо в очі.

Алія зробила крок назад і майже вийшовши в коридор, кинула:

– Будь ласкавий повідомляти про свої дії!

Вона пішла, залишивши двері відчиненими. Кай кілька секунд вдивлявся в порожнечу коридору.

– Стерво.

Наступного ранку вони вирушили до Ранкового ринку, а потім до дайв-центру.  Де обрали триденний тур з Амбону до Банда Айлендс – відплиття на світанку.

Втомлені спекою та довгою навчальною бесідою з інструктором група повернулася до готелю.

Трохи відпочивши команда зібралася у Кая.

У кімнаті відчувалася легка напруга, як перед бурею.

– Перший етап пройшов успішно, – сказав Кай, відкинувшись на спинку дивана.

– Чудово, Кай! – Алія скривила рота.

– Аліє, – нахилився вперед Кай. – Я хотів перепросити за вчорашне. Ти права ми маємо повністю довіряти одне одному. Тож більше ніяких секретів.

– Забули. Я теж перегнула вчора. – кивнула вона відвертаючи голову в сторону.

Ріан шоковано переводив погляд з одного на іншу.

– Мені хтось щось пояснить? – розвів він в сторони руки.

– Ми вчора трохи посперечались, але вже все гаразд. – пояснив йому Кай.

– Ясно, – насторожено переводив погляд Ріан. – Ну гаразд, будемо вдавати, що все добре.

Він на мить помовчав, а потім додав, змінюючи тему:

– З обладнанням усе гаразд. Те, що привезли, готове. Решту сьогодні отримав – усе буде вчасно.

– У мене також усе готово, – Алія ледь помітно кивнула.

У кімнаті на мить запала тиша, сповнена передчуття. Кожен прокручував маршрут і можливі ризики.

Кай розклав карту на столі й нахилився над нею. За ним підтягнулися інші.

– Добре. Тоді діємо за узгодженим планом. – Кай нахилився над розкритою картою. – пам’ятайте: ми працюємо як єдиний механізм. Одне неправильне рішення – і ризики зростають.

Тепер залишалося лише чекати світанку.

***

По обіді другого дня туру яхта раптом почала видавати уривчасті, рокотливі звуки. Спочатку це здавалося дрібницею – ще одна вібрація, ще один натяк на втомлений мотор. Потім двигун стих і затремтів, ніби старий метал вирішив сказати щось наостанок.

– О ні… – прозвучав голос помічника капітана Стіва. – Цього не може бути, ми ж ретельно перевірили все перед виходом у море.

– Не хвилюйтеся, – заспокоював пасажирів капітан. – Зараз усе буде добре.