Команда

Кілька днів Кай присвятив вивченню інформації.

На картах острова не було. У реєстрах – також.

Джунглі, вулкан у центрі, скелі й рифи навколо – ідеальне місце для того, чого не повинно існувати.

Кай відсунув планшет і потер перенісся. Чим більше він дізнавався, тим менш реальним здавався цей острів.

«Човном непомітно не причалиш», – подумав Кай, нахмурившись.

Організація, якій, як би, належить об’єкт, займає лідируючу позицію у галузі відновлювальної енергії. Також вона виступає за захист природи та проти видобутку нафти й газу.

Формальним власником об’єкта значився Пауль Барнер – філантроп, лауреат премій і улюбленець преси. Але за цією репутацією тягнулися чутки, надто вперті, щоб бути вигадкою.

«Чому він взявся за цей об’єкт? Це не його стиль», – Кай вдивлявся в фотографії та документи, які лежали перед ним на столі. "Чи може, за ним стоїть хтось ще?"

– Ох і не подобається мені це все.

Кай набрав Ріана Тара – інженера, техніка, винахідника й напарника останніх років.

– Привіт, Ріане. Ти вже закінчив з ергостабом? – дружньо запитав Кай, чудово знаючи, яку агресію викликають у Ріана питання про його «маленьке хобі».

Він уже місяць бився над двигуном нового покоління і ніяк не міг його доробити.

У слухавці почувся глибокий вдих, а потім вона розірвалася криком.

– Чо-о-орт його побери! Не закінчив!

Кай прикрив рукою динамік, щоб друг не почув, як він задихається від сміху.

– Чого тобі? – буркнув Ріан.

– Потрібно, щоб ти дещо глянув. Цікавить твоя думка. - продовжив Кай, не зважаючи на тон.

– Що там? – коротко кинув Ріан; роздратування ще не встигло вивітритись.

– Не по телефону. Можеш приїхати?

– Добре… – видихнув Ріан. – Все одно треба відволіктися. Буду за годину.

Ріан, високий і худорлявий, з коротким каштановим волоссям, з’явився з упаковкою пива. Без зайвих слів вони одразу засіли над паперами.

– Те, що я тобі розкажу, – таємниця. Тож нікому ні слова, – Кай уперся поглядом у Ріана.

– Та за кого ти мене маєш? – скривився Ріан і тихіше додав: – До того ж я ні з ким, крім тебе, не спілкуюсь.

– Добре, – засміявся Кай. – Тоді слухай.

Кай розповів усе, що знав про об’єкт і прилад – окрім того, звідки в нього була ця інформація.

– Дивись, – він протягнув Ріану супутниковий знімок острова. – По периметру стоять маяки.

– Думаєш, це бар’єр? – Ріан уважно вдивлявся у фото.

– Схоже на те. Як його відключити?

– Такі штуки зазвичай вимикаються тільки зсередини. Я можу допомогти.

Кай на мить замовк.

– Це надто небезпечно. Я не можу тебе про це просити.

– Не треба просити, – Ріан навіть не підвів очей. – Я не хочу щоб ти йшов туди один.

– Дякую, – видихнув Кай.

– Та нічого особливого, – Ріан глянув йому просто в очі. – Хіба ж я можу дозволити тобі там облажатися?

Обидва розсміялися.

– Добре, – Кай став серйозним. – Але нам потрібен біохімік. Хтось, хто розуміється не лише на техніці, а й на тому, як це випромінювання може діяти на живі організми.

Після розмови з Адріаном той запропонував кандидатуру Алії Серайн: лікарку та біохіміка з кількома науковими ступенями, загартовану польовими умовами; експертку з медичних і біоенергетичних аспектів, знайому з принципами роботи пристрою.

Через кілька днів вони домовилися зустрітися у Кая для узгодження плану дій. Першим прийшов Ріан. Він нервово походжав кімнатою, поглядаючи на двері. Кай, знаючи його сором'язливість, особливо перед красивими жінками, лише посміхався.

– Заспокойся, не з’їсть вона тебе, – сміявся він.

– Замовкни. Я абсолютно спокійний, – буркнув Ріан, навіть не намагаючись приховати напругу.

– Так, так… ще хвилина – і втечеш, – підколов його Кай.

У цей момент подзвонили у двері. Ріан ледь не підскочив.

З’явилася Алія. Симпатична білявка середнього зросту з холодними сірими очима – уважними й колючими. Вона ввійшла впевнено, з м’якою усмішкою, що лише підкреслювала контраст із її поглядом.

– Аліє, знайомся: це Ріан Тар. Ріане, це Алія Серайн, – представив їх Кай.

– Я чув про вас багато хорошого. Радий познайомитися, – сказав Ріан, різко простягаючи руку.

– Взаємно. Давайте на «ти», – усміхнулася Алія, потискаючи її.

Ріан кивнув на знак згоди.

– Сідайте, – Кай вказав на диван.

Коли всі розмістилися, він нарешті заговорив:

– Отже, наше завдання – з’ясувати, що саме приховано на острові. Розвідка має пройти тихо, без зайвого шуму.