Зустріч у парку

Адріан часто обирав саме цей парк для зустрічей – сюди рідко заходили люди, тож місце було ідеальним для розмов без зайвих свідків.

«Або ж йому просто тут подобається», – мимохідь усміхнувся Кай.

День видався по-осінньому прекрасним яскраве сонце заливало алею м’яким золотавим світлом, а прохолодний вітер зривав з гілок пожовкле листя, розстилаючи під ногами різнобарвний килим.

Кай повільно йшов алеєю, розгортаючи опале листя ногами і насолоджуючись його приємним шурхотом. Йому мимоволі згадалася юність – як вони з Ріаном та Кейсі замість пар в Академії, проводили час в парку, і як потім їм за це прилітало. Прекрасні часи… От би повернутися туди бодай на мить.

Батька він не знав, а після смерті матері опинився у притулку. Військова служба стала для нього квитком у життя. Маючи аналітичний склад розуму, допитливість і цілеспрямованість, Кай привернув увагу розвідки. Так він і потрапив до команди Адріана Керелла.

Цікавість в купі з тривогою дедалі більше пекли зсередини. Нарешті на іншому кінці алеї з'явилася знайома постать. Адріан Керелл рухався швидко та з тією самою спокійною впевненістю, яка колись тримала під його командуванням цілу групу оперативників. Кай злегка усміхнувся своїм спогадам.

– Добрий день, – Адріан наблизився та протягнув руку. – Радий, що ти погодився прийти.

– Добрий день. – відповів Кай, потискаючи її. – Ви зовсім не змінилися.

– Не можу того ж сказати про тебе. Але це і на краще, – уважно розглядав його Адріан. - Ходімо пройдемося.

– До мене дійшли чутки про ваші з Ріаном успіхи. Технологічна безпека та інноваційні пристрої зараз у великому попиті, – Адріан зробив коротку паузу. – Кейсі б пишався вами.

– Так, – голос Кая здигнувся коли він почув ім'я загиблого друга. – Пишався б.

– Досі звинувачуєш себе в його смерті? – звернув увагу Адріана на зміни в голові Кая. – Не варто. Кожен знав на що йшов.

Кай не хотів розвивати цю тему і тим паче шукати винних зараз. Тому промовчав.

– Чув ви тепер АКО керуєте. – змінив тема Кай.

– Так, є таке.., – зізнався Адріан. – І тому я зараз тут.

Він зупинився. На кілька секунд запала тиша.

– Я довго думав, чи маю право звертатися до тебе, – тихо мовив Керелл. – Ти заслужив спокійне життя.

Кай відчув, як ці слова чіпляють глибше, ніж мали б.

– Але є речі, які не можна залишити без відповіді, – продовжив Адріан. – І люди, яким я більше не довіряю.

Він подивився прямо в очі Каю.

– Ти – один із небагатьох, хто ще не став частиною системи. Саме тому я тут.

– Про що йдеться? – запитав Кай, хоча відповідь уже формувалася десь усередині.

Адріан повільно видихнув.

– Є об’єкт. Неформальний. Той, який не мав би існувати. Він випромінює сигнали, що впливають не лише на техніку. Ми підозрюємо....

– До чого тут моє минуле? – Кай не дав Адріана договорити.

– Саме пряме, – м’яко відповів Адріан. – Твою матір знайшов патруль поліції коли вона йшла вздовж дороги з дитиною на руках.

Серце Кая стиснулося. Після того як він дістав поліцейські звіти він сотні разів думав над тим куди вона йшла, а головне звідки.

– Тоді її прийняли за біженку, – продовжив Адріан підтверджуючи те що вдалося дізнатися Каю. – Але згодом в лісі неподалік того місця військові знайшли дивний прилад.

– Прилад? - ця інформація стала для Кая відкриттям.

– Так. – підтвердив Адріан. – Він довго лежав на таємному складі оскільки вчені так і не змогли дослідити його природу. Доки не зник.

– Як це зник? – здивовано перепитав Кай. – Так просто?

- Просто чи не дуже. Це вже інше питання. - Адріан дістав планшет та протягнув його Каю – Та нещодавно він знову сплив. Ось тут.

– Це острів в Індонезії. – розглядав карту Кай.

– Так. Дані обмежені. Доступ – закритий. І, Кай… – Адріан затримав погляд. – Якби я міг доручити це будь-кому іншому, я б так і зробив.

Кай мовчки переглядав знімки. Геометрія споруди здавалася… неправильною.

– Ви багато про мене знаєте, – тихо сказав він не відриваючи погляду від планшету.

– Така вже робота, – відповів Адріан. – Повір це завдання набагато важливіше за все що було раніше.

Кай підвів погляд.

– Схоже, у мене й справді немає вибору.

Адріан ледь усміхнувся.

– У тебе завжди був вибір, Кай. Просто не всі здатні з ним жити.