Зустріч у парку

Адріан часто обирав саме цей парк для зустрічей — сюди рідко заходили люди, тож місце було ідеальним для розмов без зайвих свідків.

«Або ж йому просто тут подобається», — усміхнувся Кай.

День видався по-осінньому прекрасним: яскраве сонце, свіже прохолодне повітря. Алея тонула в м’якому золотавому світлі, вітер зривав з гілок пожовкле листя, розстилаючи під ногами різнобарвний килим.

Кай повільно йшов алеєю, розгортаючи листя ногами й слухаючи його приємний шурхіт. Йому мимоволі згадалася юність — як вони з друзями прогулювали пари в Академії, тиняючись подібним парком, і як потім їм за це прилітало. Прекрасні часи… От би повернутися туди бодай на мить.

Сам Кай рано осиротів: батька він не знав, а після смерті матері опинився у притулку. Військова служба стала для нього шансом після школи: хороша освіта, цікава робота, квиток у доросле життя — і він цим шансом скористався. Маючи аналітичний склад розуму, допитливість і цілеспрямованість, Кай привернув увагу розвідки. Так він і потрапив до команди Адріана Керелла.

Цікавість дедалі більше пекла зсередини: що ж могло змусити Адріана згадати про нього після стількох років?

Зрештою він побачив знайому постать. Адріан Керелл рухався швидко та з тією самою спокійною впевненістю, яка колись тримала під його командуванням цілу групу оперативників. Кай злегка усміхнувся своїм спогадам.

Через хвилину Адріан наблизився.

— Добрий день, — промовив він, протягуючи руку. — Радий, що ти прийняв пропозицію зустрітися.

— І вам доброго дня. Я завжди радий вам, — відповів Кай, потискаючи її.

— Як життя, Кай? — дружелюбно запитав Адріан.

— Все добре. А ви як? Так давно не бачилися, — вони рушили повільним кроком вздовж алеї.

— У мене теж все добре. Дійсно, роки минули як один день, — з сумом відмітив Адріан.

— Чув ви тепер АКО керуєте. — хитро примружив око Кай.

— Так, є таке.., — зізнався Адріан.

Кай злегка усміхнувся.

— До мене теж доходили чутки про твої успіхи. Технологічна безпека об’єктів та інноваційні пристрої зараз у великому попиті, — Адріан уважно подивився на Кая.

— Так, після служби я з головою поринув у роботу. Здається, це почало приносити результати.

— І непогані, — кивнув Адріан. — Я радий за тебе.

— Дякую. Але припускаю, що ми тут не для обговорення моїх досягнень? — широко посміхнувся Кай.

Керелл коротко гмикнув.

— Так, причина зустрічі інша. Але перед тим, як продовжити, мені потрібно знати: чи ти готовий в це вплутатись?

— Я слухаю, — твердо сказав Кай.

Адріан на мить зупинився, ніби обираючи формулювання.

— Добре… якщо коротко, — зробив паузу Адріан. — Одна неофіційна організація створила пристрій, який випромінює нестандартні сигнали. Він впливає на електроніку й, можливо, на біосистеми. Є підозра, що він становить загрозу для людства, але ми не маємо достатніх доказів.

— І ви подумали про мене? — Кай ледь всміхнувся.

— Так. Ти — один із небагатьох, кому я можу довіряти. До того ж… — погляд Адріана став серйозним. — Я більше не можу покладатися на людей усередині агентства. Хтось із керівництва блокує доступ до об’єкта і забороняє проводити дослідження. Там щось не так. Мені потрібна людина ззовні — хтось, хто не залежить від системи.

Кай замовк на кілька секунд, обдумуючи почуте.

— Насправді я вже чув деякі чутки… І, чесно, мене це тривожить. Тому я згоден, — промовив він нарешті.

Адріан дістав планшет і передав його Каю.

— Ось усе, що маю: карта місцевості, технічні дані, первинні вимірювання. Об’єкт розташований на острові в Індонезії. Кого взяти з собою — вирішиш сам. Офіційно це буде приватна експедиція.

Кай перегорнув кілька знімків, уважно вдивляючись у геометрію споруди й рельєф навколо.

— Схоже, це буде цікаво, — скосив він на Адріана хитрий погляд.

Адріан лише всміхнувся, бачачи азарт в очах Кая.

— Будь обережний: будь-яке втручання може спричинити неконтрольований енергетичний імпульс.