Це стосується твого минулого

Кай підходив до свого будинку, як у кишені завібрував телефон.

Ім’я Адріан Керелл на екрані телефону стиснуло серце так, ніби цей голос уже колись приводив до катастрофи.

П’ять років він вчився жити без служби. Але минуле не зникає. Воно терпляче чекає – щоб повернутися в найменш вдалий момент і забрати все.

«Що ж йому треба від мене?» – Кай мимоволі стиснув телефон.

– Вітаю, Кай, це Адріан Керелл, – пролунало у слухавці.

– Вітаю, – відповів він після короткої паузи.

– Не завадив? – спокійно запитав Адріан.

Дружелюбний тон здивував Кая. Він насупив брови – Керелл ніколи не телефонував без причини.

– Я слухаю, – відповів він обережніше, ніж планував.

– Треба зустрітися. Слід обговорити дещо важливе, – одразу перейшов до суті Керелл.

– Що саме? – перепитав Кай.

На іншому кінці запанувала тиша – достатня, щоб насторожити.

– Це стосується твого минулого, – нарешті відповів Адріан.

Кай на мить забув, як дихати.

«Звідки він знає?.. Хоча, звісно ж, знає. Він завжди знав більше, ніж говорив.»

– Завтра по обіді. У парку, – тим часом продовжив Керелл.

– Добре, – слово прозвучало так, ніби вимовив його не Кай.

– Чудово, – відгукнувся Адріан, ніби й не сумнівався в цій відповіді. – До зустрічі, Кай.

Зв’язок обірвався.

Кілька секунд Кай стояв нерухомо, вдивляючись у чорний екран телефона. Він знав: щойно погодився на щось більше, ніж просто розмову.

«Спочатку я шукав минуле. Тепер воно шукає мене».

По обіді наступного дня Кай йшов алеєю, слухаючи, як під ногами шарудить листя.

На іншому кінці вже стояв Адріан Керелл.

– Вітаю, – Адріан наблизився та протягнув руку. – Радий, що ти прийшов.

– Вітаю, – відповів Кай, потискаючи її. – Ви заінтригували.

– Ходімо пройдемося. – уважно розглядав його Адріан.

Вони повільно рушили вздовж алеї.

– До мене дійшли чутки про ваші з Ріаном успіхи. Технологічна безпека та інноваційні пристрої зараз у великому попиті, – Адріан зробив коротку паузу. – Кейсі б пишався вами.

– Так, – голос Кая здигнувся коли він почув ім'я загиблого друга. – Пишався б.

– Він був хорошим солдатом та прекрасною людиною.

Каю не хотілось розвивати цю тему зараз. Тому він змінив тему.

– Кажуть, ви тепер АКО керуєте.

– Так, і тому я зараз тут, – зізнався Адріан.

Він зупинився.

На кілька секунд запала тиша.

– Ти заслужив на спокійне життя. – тихо мовив Керелл.

Кай відчув, як ці слова чіпляють глибше, ніж мали б.

– Але є речі, які не можна залишити без відповіді, – продовжив Адріан.

Він подивився прямо в очі Каю.

– Про що йдеться?

Адріан повільно видихнув.

– Є об’єкт. Неформальний. Той, який не мав би існувати. Він випромінює сигнали, що впливають не лише на …..

– Яке це має відношення до мого минулого? – перебив Кай.

– Твоя мати. Селіна. Її знайшли на узбіччі траси 402, поблизу кордону, з дитиною на руках, – тихо продовжив Адріан.

Кай різко зупинився.

– Вона була боса, у легкій сукні, в листопаді. Її прийняли за біженку.

Кай дивився на нього не кліпаючи.

– Ти це знав. Вірно? – стис плечима Керелл.

Пауза.

– Але ти не знаєш головного. Біля того місця знайшли прилад.

– Який прилад?

– Незвичний. Без маркувань. Без аналогів. Його вилучили. Засекретили.

Це було сказано надто спокійно.

– Прилад зник три місяці тому, – продовжив Адріан. – Та нам вдалося знайти слід.

Він простягнув планшет.

Кай мовчки вдивлявся в екран.

– І ви думаєте, це пов’язано зі мною?

– Я думаю, – Адріан зробив ледь помітний наголос, – що це все дуже дивно.

Він не дивився на Адріана – лише на споруду.

– Збігів не буває?

– Бувають, – спокійно відповів Адріан. – Але я не люблю на них покладатися.

Кай повільно перевів погляд на нього.

Тиша стала густішою.

– І ви хочете, щоб я…

– Я нічого не хочу, – м’яко перебив Адріан. – Ти давно поза системою. У тебе є бізнес. Майбутнє.