Глава 17.

Глава 17

Над містом займався світанок, коли Ліса піднялася по сходинкам рідного під'їзду. Вона постояла з хвилину тримаючись за ручку дверей, прислуховуючись до себе, до своїх відчуттів. Здавалося, все спокійно, і Ліса потягнула на себе двері в темний під'їдз.

Рідна квартира зустріла Алісаву теплом і таким знайомим з малечку запахом, що на очі навернулись сльози. В дівчини було таке відчуття, що пройшли роки, коли вона була тут в останнє, хоча насправді пройшло трохи більше місяця. Ліса не дала собі часу поностальгувати, а швиденько забігла до своєї кімнати, яку все життя ділила з сестрою. Не роззираючись навколо, Ліса підбігла до шафи, відкрила своє відділення і з верхньої полиці дістала рюкзак, який залишився у неї ще зі школи. Він був досить поношений, місцями залатаний, та дуже практичний. З іншої полиці вона дістала деякі речі, то пак теплі джинси, в'язаного гольфа і запхнула в рюкзака, знайшла старі рукавиці, і теж прихопила з собою. З шухлядки дістала нижню білизну, теплі шкарпетки і додала до інших речей. Також вибрала декілька речей, щоб переодягнутись зараз і кинула на вузьке ліжко під стіною.

З шухлядки письмового столу вона взяла невеликий блокнот, ще пустий і кулькову ручку, і запакувала в бокову зовнішню кишеню рюкзака.

Всі зібрані речі згребла в руки і подалася до ванної. Ліса сподівалася, що хоча б зможе швиденько помитися, адже в дорозі зробити цього не мала змоги. Ліса закрила двері, а під них поставила рюкзака, разом зі знятою курткою. Водні процедури не зайняли багато часу. Хвилин через десять Алісава вже сушила волосся стареньким вірним феном. Привівши себе до ладу, Ліса додала ще до речей манікюрний набір, декілька кремів і гігієнічну помаду. Одягнувшись в куртку і рюкзак, вона вже підходила до вхідних дверей, але зупинилась в роздумах. В неї не було грошей, але їй треба було їхати до Хуста. Та й десь ночувати треба було, а безкоштовно цього не зробиш.

Ліса повернулась на кухню з надією, що батьки не зраджуючи своїй звичці залишили на холодильнику гроші для господарських потреб, і навіть якщо сума невелика, все ж краще ніж нічого.

Ліса підійшла до холодильника і пошарила рукою зверху. Як вона і думала, там було декілька купюр, а на додачу ще й купа пилу. Взявши до рук гроші, вона була приємно здивована, адже на її погляд в руках тримала чималеньку суму. Вона витягла з купи двадцятку, поклала її до кишені куртки, інші ж заховала в потайну кишеньку в середині джинсів, яку мама пришивала кожній з дочок, щоб вони не загубили/в них не вкрали гроші чи інші цінні речі. За одно Ліса полізла в батькові інструменти для дрібного ремонту, які він тримав на кухні, взяла звідти невеличкий складний ніж і мініатюрний набір інструментів, і тільки після цього покинула квартиру.

*****

Вже другий день, як Алісава їздила по Хустському району, навідуючись до всяких знахарок, екстрасенсів, чаклунів, і всіх інших, кого знайшла по оголошенням спочатку в Закарпатській газеті, а потім в Хустській. Траплялися їй, одначе, одні пройдисвіти та аферисти. Раз за разом, стукаючи в чужі двері Алісаву накривала спочатку надія, а випроваджувало розчарування. Хоч декілька так званих “екстрасенсів” ніби і відчували, що з нею щось трапилось, та влучити в ціль поки не зміг ніхто. Де шукати відьом Ліса не знала.

Алісава повільно йшла вулицею до автобусної зупинки. В неї залишилось ще декілька оголошень, та дівчина вже не вірила, що з її затії щось вийде. Їй треба було придумати щось іще, щоб знайти відьом, які, можливо, їй допоможуть. Ліса не тішила себе марними надіями. Так, у своїх думках, Ліса підійшла до зупинки і сіла на холодну лавку. Недалеко задзвонили церковні дзвони. Ліса підняла голову і озирнулась в той бік, звідки дзвонило. Звідти неквапливо йшла дівчина, затягнута в теплу ніжно-зелену куртку до колін, замотана в довгого важкого шарфа по самі вуха і таку ж теплу шапку, натягнуту по самі очі, з просто величезним попмоном. Та дещо інше особливо привернуло увагу Алісави. Яскраве руде волосся, яке розсипалося по плечам дівчини було дуже знайомим. Вона так здивувалася, що коли та пройшла повз неї, Ліса не змогла вимовити ні слова. Вона не була певна, що це Настя, все таки вирішила спробувати.

-Настя! - Покликала не голосно.

Дівчина не зупиняючись, повернула до Ліси голову. Озирнулась і продовжила йти. Вона зробила кроків п'ять, перед тим, як зупинитись.

-Ліса? - Здивовано спитала Настя. - Це ти?

-Привіт.

-Ну... І тобі не хворіти...

-Мені треба поговорити з тобою. Ти не проти? - Ліса вже піднялась і підійшла до Насті.

-Ну ходімо. Що стояти на морозі. - Настя попрямувала по витоптаній в снігу доріжці, Алісава йшла позаду. В тиші вони дійшли до трохи відособленого невеликого будиночку на околиці села, з занесеним снігом двором, вузькою прочищеною стежечкою до ганку, піднялися по дерев'яних східцях, де вже давала знати про гостей невисока чорна собака, заходячись заливистим лаєм.

-Не бійся, не вкусить, - кинула через плече Настя вперше за всю дорогу. - Бабко, я вже дома, - кликнула всередину дому Настя, відкривши навстіж двері. - І в нас гості.

З нутра будинку щось відповіли, та Ліса розібрати що саме — не змогла. Вона тихо зайшла до коридору, весь час озираючись на собаку, яка не припиняючи гавкала, зачинила за собою двері і почала роззуватися. Настя за цей час вже встигла роздягнутися, повісити у шафу верхній одяг і одягнути кімнатні капці, стала чекати поки впорається Ліса.

Поки Алісава зняла рюкзака, який вже добряче відтягнув їй плечі за два дні, прилаштувала його під стіну і прийнялась за куртку. В цю мить вона подумала, яка ця Настя швидка та моторна в порівнянні з нею, Лісою. На Насті було вдвічі більше одягу, а роздягнулась вона вдвічі швидше.

-Но де ви є, загубилися, чи що? - Почулося з дверного пройому. - Довго вас чекати?

-Та йдем вже, йдем, не вставай. - Крикнула у відповідь Настя.