Глава 15.

Глава 15

День близився до заходу, коли Алісава вийшла на зупинці рідного міста. Щойно випавший сніг гучно поскрипував під підошвами чобіт, а морозне повітря щипало щоки і дряпало горло. Рясний снігопад не зупинявся уже другу добу, вкриваючи вулиці білою пелериною і закриваючи огляд на декілька метрів попереду. Та вид рідного міста дарував спокій змученій дівчині. Алісава провела в дорозі майже два тижні, поки перетнула бажаний український кордон. Їй прийшлося зробити добрячий крюк, щоб хоч трохи збити переслідувачів зі свого сліду, оминаючи вокзали. Щоб вибратися з міста, дівчині прийшлося викласти значну суму коштів з її не такого вже й значного бюджету. Вона просто-напросто взяла таксі і майнула в Ерд, а звідти на попутному транспорті до Секешфехервару, потім до Веспрема, а звідти вже до Папа, і прикордонними містами добралася до Кішварди, а там вже близько і кордон.

Декілька разів по її спині повз безпричинний страх липким холодним потом, який вона прозвала про себе “компасом”, і це підказувало їй, що переслідувачі близько ( чи, можливо, якісь інші вампіри, які навіть не знали про неї), що змушувало її змінювати курс, чи знайти собі місце, де б сховатися. Двічі це були храми, де можна було переночувати і поїсти (хоча “поїсти” для Ліси було не найактуальнішим). І тільки там вона змогла нормально виспатись, не прокидаючись і не здригаючись кожні десять хвилин. Вона відчувала спокій і захищеність. Надію.

І ось, будь-ласка, вона стоїть на одній із зупинок Берегова, і опирається сильному бажанню навідатись додому. Мобільний Ліса не включала вже більше тижня. Вона не спілкувалася ні з батьками, ні з Мартою, і не знала, як у них справи. Також вона не з'явилась в університеті, хоча була впевнена, що сесія йде повним ходом. Не збиралась Ліса йти і до гуртожитку, щоб взяти хоч якісь свої речі, хоча зараз в неї не було з собою нічого, крім того, в що вона була вдягнена, і не залишилось ні копійки за душею. А так, як вона вирішила в першу чергу йти до циганського табору, шукати Раду, Ліса нервувала з того, що їй нічим біде заплатити циганці за допомогу.

Та треба було поспішати. День хилися до заходу, снігопад набирав сили, а Алісава не хотіла залишатися на вулиці, коли стемніє. Наразі, в неї не залишилось грошей навіть на проїзд по місту, і до табору треба було йти своїм ходом, а так як дорога це була не близька, Лісі треба було рухатись.

*****

В циганському таборі було шумно і досить темно. Кричали, сміялися, гралися діти на засніжених вулицях, що, завдяки снігові та морозові зараз були майже чистими, а вечірні сумерки приховували бідність та зубожілість району, гучно розмовляли між собою дорослі роми, неподалік навіть чувся шум бійки, та ніхто на вулиці не звертав на це ніякої уваги. В темряві протяжно закричала жінка, і одразу крик заглушив вибух гучного сміху і голосні підбадьорювання. Якщо Алісава почула правильно, викрадали дівчину в наречені. Ні крик, ні сміх не вщухав, а загальна вакханалія, що панувала тут, лякала більше, ніж вампіри, що від них втікала Ліса. Зараз вона корила себе, за те, що сунулась сюди так пізно. Ці люди могли вчинити гірші речі, ніж затяті покидьки. Чи не краще буде повернутися сюди вранці? Зараз Ліса навряд чи зуміє знайти Раду і спитати її про браслет. Але щось гнало її сюди. Якесь шосте чуття, що вона не встигне і треба спішити. Та все ж Ліса не наважувалася вийти з тіні, і ступити на вулицю. Хоч вона була декілька разів у будинку, де жила Рада, коли приносила в табір зібрані непотрібні речі та інші речі побутового вжитку, та чи зможе вона знайти будинок у темряві, та ще й тоді, коли всі вулиці табору були заповнені. Але і назад до міста вона йти не хотіла. Ліса вирішила довіритися своїй інтуіції, і якщо та підказувала їй, що вона може спізнитися, то краще не випробовувати долю.

Алісава відійшла від табору метрів на сто, чи трохи більше, де росли розлогі старі дерева, чи то липи, чи то каштани, і вибрала одне з них для свого спостережного пункту. Вона вирішила перечекати, поки все в таборі вгамується звідти, сподіваючись, що її, у всьому темному, не буде помітно знизу, а потім вже піде шукати потрібний будинок.

*****

Щоб дочекатися порожніх вулиць циганського табору, прийшлось вичекати добрих три години, хоча в багатьох вікнах обшарпаних будинків горіло світло. У декого яскраво світили електричні лампочки, у декого декілька свічок мерехтіли теплим вогником, чи гасові лампи, виставлені на підвіконнях. Місячна ніч давала можливість бачити на значну відстань від себе. Ліса, тим часом старалась тихо пробиратися вулицями, заглядаючи майже у кожне вікно, щоб відшукати потрібний будинок. То тут, то там інколи хтось виходив з дому і направлявся у невідомому напрямку, від чого Ліса шарахалась у першу ліпшу тінь. Декілька разів вона звернула не туди, блукала лабіринтами занедбаних вулиць, вже в четверте повертаючись до одного й того ж будинку. В Алісави було таке відчуття, що просто нечиста сила водить приводить її сюди, щоб вона не потрапила туди, куди бажала.

Вже зневірившись, що коли-небудь вона знайде потрібні двері, Ліса стиснула в руці знятий, вже непридатний браслет, і вже думала йти з табору шукати собі де переночувати, як побачила потрібний будинок. “Може дійсно на мене якусь мару навели, а браслет не такий вже і зіпсований?” - подумала Ліса, направляючись до потрібного будинку. Вікна там були темними. Алісаві прийдеться будити мешканців, якщо вони вдома, та їй не дуже хотілося спілкуватися з Радиним чоловіком. По правді, він їй не подобався. Та і Рада його боялася. Отже, вона спочатку вирішила обійти будинок довкола, і в одному з маленьких вікон, які ставили в ванних кімнатах, чи коморах, Ліса все таки побачила проблиск світла. Вона підтягла один з ящиків, що валялися тут скрізь, притулила його до стіни, залізла на нього і зазирнула у вікно. Декілька хвилин Ліса не могла нічого побачити, та невдовзі вона змогла розрізнити убоге вбирання кімнати.