Глава 14.

Глава 14

Вибратися, як виявилось, Алісаві не труднощів не склало. Хоч вона і боялась включили сигналізацію, яку, Ліса чула, включили її викрадачі, та їй вдалося просунути руку і намацати трос, який відкривав багажника з середини. У випадку, якщо б сигналізація включилась, Алісава вирішила залишатись у своїй схованці, адже зараз вона не знала де знаходиться, і чи буде в неї можливість втекти. Вона прочекала хвилин двадцять, і тільки потім почала діяти, сподіваючись, що викрадачі вже відпочивають.

Смикнувши за трос і почувши тихий “клац” - Алісава зрозуміла, що замок багажника відчинений. Сигналізація мовчала. Акуратно, вона почала вибиратися з-під крісел. Спочатку витягнула панельки, протиснулась у багажник і не стримала стогону болю від того, що кров прилинула до знерухомлених рук і ніг. Давши собі декілька хвилин, щоб прийти до себе, вона знову почала встановлювати панельки на місце. Просто, щоб не викликати підозр, що вона втекла звідси, і забезпечити себе додатковим часом, щоб сховатись і скласти план своїх подальших дій.

Повільно піднявши дверцята багажнику, Ліса припала оком до щілини, щоб зрозуміти, де вона знаходиться, і чи не загрожує їй небезпека, якщо вона спробує вийти. Навколо було тихо і досить темно. Не побачивши нічого підозрілого, Алісава все ж вирішила вибиратися з автомобіля. Обережно, вона підняла вище дверцята і, не дуже граційно, випала з багажника. Ноги все ж підвели, під щільними лосінами по ногах бігали мурашки, а багажні дверцята боляче прибили долоню. Алісава вже подумки чула ревіння сигналізаціїї, та напрочуд навкруги стояла тиша, тільки шум важкого дихання самої Ліси наповнював приміщення.

Дуже обережно, Ліса витягнула руку з під дверцят, і притиснула до себе, навіть не подивившись а неї. Вона важко піднялась на ноги, намагаючись не доторкнутися до авто, і роззирнулась навкруги, щоб оцінити обстановку. А подивитись було на що.

Пройшовшись поглядом по закритих міцних гаражних воротах, вона подивилась на дві, напевно що дорогі, іномарки, чорного важкого позашляховика, з якого вона тільки-но вибралась, і глянцеву червону спортивну машину, марку якої вона не впізнала, адже ніколи таким не цікавилась. Та інший, червоний автомобіль, здавався їй знайомим, хоча Ліса була впевнена, що ніколи не бачила його. Таку машину вона б не забула, якби десь її побачила, бо та дійсно впадає в очі.

За стіною роздався якийсь шум, і це вивело Алісаву з оціпеніння. Треба було вибиратись звідси, поки її не застукали. Ліса продовжила прощупувати обстановку очима далі. З правого боку, що був далі від неї, на протязі всієї стіни тягнулись полиці, акуратно заставлені всілякими інструментами. І хоч Ліса не була спеціалістом, вже зі свого місця могла сказати, що тими інструментами хоч раз користувались. Вони виглядали зовсім новими, розкладеними красиво, як журнальна картинка, і відблискували своїми металевими деталями. Алісава вже подумувала взяти щось, чим могла б захищатися у випадку, якщо її знайдуть, та все таки не наважилась.

По іншу, ліву сторону тягнулась невелика, десь півтора метра, лавка, а біля неї, під стіною, стояв відповідний столик. Протилежна від Ліси стіна мала двері, а біля неї стояв шафа з затемненим склом на дверцях.

Спочатку Алісава вирішила спробувати щастя з гаражними вхідними воротами, та вони, на її превеликий жаль, виявилися зачиненими. Єдиним виходом залишалися двері, які з гаража вели в дім, як припускала Ліса.

Вона тихо підійшла до дверей, і стала перед ними, не наважуючись їх відкрити. “Тільки б вони не скрипіли.” Ліса потягнулась до ручки і повільно потягнула її в низ. Ручка піддалась легко і плавно. Так само і самі двері плавно і тихо Ліса потягнула на себе. З іншої сторони одразу почулися звуки балаканини і сміху.

Ліса акуратно заглянула в середину, щоб впевнитись, що поки що залишається непоміченою. За дверима було декілька сходинок нагору, що приводили в невеликий коридор з двома дверима. Одні двері, що знаходились прямо, були такі ж самі, як і вже відчинені Лісою. А інші, зліва, були подвійними арочними дверима, що мали вітражні вставки. З-за них і чулися голоси. Єдиною надією Алісави вибратися непоміченою залишалися глухі двері напроти.

Вона вже було підняла ногу, щоб ступити на сходинку, як вітражні двері відчинилися, і хтось крикнув щось чи то китайською, чи то японською. Алісава завмерла, як вкопана. Вона стояла перед відкритими дверима внизу, і не ворушилася, сподіваючись, що залишиться непоміченою, якщо не приверне увагу рухом чи шумом, і це виправдало себе, хоча і не надовго.

Тінь за скляними дверима зникла, та двері залишились відкритими. Тепер, якщо Ліса наважиться прослизнути в інші двері у пошуках якого-небудь виходу, її можуть побачити ті, що сидять в іншій кімнаті.

Не встигла ця думка промайнути в її голові, як бажані двері відчинилися, а звідти з відсутнім виразом обличчя, зовсім бліда, і зовсім гола, вийшла дівчина. Вона підняла очі від підлоги і нічого не виражаючим поглядом пройшлась по переляканій Лісі, і повернула до кімнати за подвійними дверима. За нею вийшла ще одна дівчина, але та навіть не підняла очей, і так само попрямувала до кімнати, в якій чулися голоси. Вона була так само роздягненою. Без єдиної ниточки на тілі. Останнім вийшов хлопець. Теж молодий, блідий, роздягнений і наляканий. Він побачив Лісу внизу, їхні погляди зустрілися і його очі розширились. Вони якусь мить дивилися один на одного, та за секунду в очах хлопця запанувала покора. Він, так само як і дівчата, попрямував до кімнати.

Ліса залишилась в шоці стояти внизу. З кімнати почувся слабкий хник, який заглушив чоловічий сміх. Ліса було повернула до полиці зі всілякими інструментами, щоб кинутися рятувати постраждалих, та здоровий глузд все ж взяв верх, і вона тихо піднялася сходами. Вона не зможе допомогти нікому тут, адже не була супергероєм, і до того ж, якщо вона не зможе вибратися звідси, скоріш за все, її чекатиме така сама доля.