Глава 12

Глава 12.

Алісава знаходилась в такому дивному стані... Вона не могла відкрити очі, ніби їй не вистачало на таку просту дію сил, та сам свій стан вона повністю усвідомлювала. Відчувала, що вона кудись їде. Чула звук роботи двигуна автомобіля. Тверду підлогу під собою, рюкзак за своєю спиною, який вп'явся їй чимось гострим між ребер. Десь на задньому фоні лунали негучні чоловічі голоси. Самої розмови Ліса не змогла розібрати. Повільно до неї поверталась свідомість. Після декількох спроб Лісі все ж вдалося відкрити очі, хоча побачити щось навколо себе вона не могла. Вона одразу згадала, що з нею сталося, що її схопили на вокзалі і вирубили.

“Схоже, мене закрили у багажнику, - подумалось їй. - Та я поки що жива, а це вже плюс. Треба вибиратися.”

Алісава почала підводитись, на скільки дозволяла місткість багажника, та наступила рукою на край ковдри, що заміняв їй куртку, та ще й позашляховиком хитнуло, і вона зі стуком впала знову на підлогу авто. Машина почала спинятися. Алісава швидко знову лягла, стараючись, щоб лежала так само, як перед цим, якщо викрадачі будуть перевіряти як вона. Розмова в салоні стихла. Автомобіль ще трохи постояв з включеним двигуном, і рушив далі. Це навело Лісу на думку, що краще поводитись дуже тихо, бо вона не знала, що за створіння в машині, люди, вампіри, чи ще щось їй невідоме. Але діяти треба було швидко. Ліса також не знала, скільки вона пролежала без свідомості, і скільки вони ще будуть їхати.

Тихенько розв'язавши шнурка, вона скинула ковдру, разом з шлейками рюкзака, навіть не піднімаючи той з підлоги. Їй ніколи не подобався її малий ріст та підліткова невиразна фігура, та зараз вона одразу оцінила всі переваги. Хоч багажник і був достатньо великим, щоб в ньому не задихнутися навіть при гіпервентиляціі легенів, та навряд в ньому можна було б зручно повертатися і при цьому вести себе тихо, якби вона була більш фігуристою чи вищою. Зараз же, вона витягнула з кишені легінсів мобільний, одразу заблокувала вхідні дзвінки (“Дякую, Тобі Боже, що ніхто мені не дзвонив, поки я була у відключці!”), і включила ліхтарика. Акуратно посвітивши довкола, вона упевнилася що знаходиться дійсно в багажнику, і що автомобіль був із великих, якийсь джип, чи щось таке, адже зверху над нею була кришка з якоїсь фанери, чи чогось подібного. Отже, якщо вона висунеться звідси, в салоні авто це помітять. Можливо їй вдасться привідкрити двері багажника і висковзнути назовні? Теж не дуже хороша ідея. Алісава чула, що вони, скоріш за все на швидкісному шосе, зважаючи на гул інших автомобілів. Тобто, її запросто переїдуть інші машини. По-друге, вона, можливо, навіть не встигне вискочити з багажника, як її викрадачі будуть знати, що вона тікає. Хто знає, вони можуть побачити, що двері відчинилися. І якщо їй все ж вдасться їх відчинити, чи не відкриються вони повністю, як це роблять багажні дверцята на машині їхнього дядька Андрія, що недавно купив собі якусь новеньку іномарку? Ото буде сміху. Прямо до сліз. Та, можливо їй пощастить знайти щось в ньому, щоб хоча б спробувати оборонятися, а не ловити гав.

Ліса облазила руками весь багажник, підлогу, стіни, навіть стелю з фанери, та так нічого і не знайшла. Ні монтировки, ні хоч якоїсь поганенької викрутки. “Наступного разу буду знати, що в подорож з собою краще брати складний швейцарський ніж, електрошокер і перцевий балончик, а не плойку з косметичкою,” - розсердилась на себе Ліса. - “Що ж, вони добре підготувались. Або не вперше провертають такий фокус”. Від відчаю, на очі навернулись сльози, та Алісава швидко заморгала і на мить затримала подих, що її шумне дихання не привертало уваги. Вона ще раз, ще ретельніше почала прощупувати стіни та підлогу і все таки щось знайшла.

На одній стороні, що, як зрозуміла Ліса, вела до салону авто, під тканиною драпіровки вона намацала смужку стику, де дві панелі не щільно прилягали одна до одної. На думку знову прийшов дядько Андрій зі своєю новою машиною. І хоч у нього був якийсь невеликий хетчбек, та сама будова багажника, здавалось, була схожа, а саме те, що для того, щоб вмістити в нього більше, дядько складав верхню панель, потім також складав крісла, а ті в свою чергу відсувалися вперед. А під тими кріслами була ще купа місця. Ліса могла спробувати сховатися на якийсь час там, і просто молитись, щоб її не знайшли одразу.

Наразі, вона намагалася знайти, де зшиті разом частини тканини і спробувати її тихо розпороти в непримітному місці.

*****

Щоб реалізувати свій план у Алісави пройшло не мало часу, принаймні так їй здавалось, та їй пощастило. Навіть більше ніж пощастило. Вона знайшла місце, де тканина було просто складена одна на одну, без шва, без скобок і без клею. Вона просто була натягнула одна на одну і засунена під панелі внизу, що відділяли салон автомобіля від машини. Ліса трохи не розсміялася від полегшення, коли тканина тихо відділилася від панелі, і вона побачила в між панелями тьмяне світло салону. Там досі мовчали. Можливо вони сплять? Хто знає, адже по всім канонам, якщо присутні в машині були вампірами, вони ж повинні спати в день. Та в Ліси зараз не було часу про це замислюватися і вести філософські бесіди сама з собою.

Вона акуратно розхитала спочатку одну тонку панельку і поклала її лежати, потім іншу так само. Тепер вона бачила пустоту під кріслами, як і думала, та ті міцно були прикручені до дна автомобіля на трикутних опорах. Всього їх було три пари. По дві по бокам біля дверей, і дві посередині. Зараз їй треба було вмістити себе там і вмоститись так, щоб була можливість поправити все так як було, щоб не викликало нічого підозр.

Все, що Лісі вдалося, це скрутитися клубочком під одним кріслом, бо трикутні опори посередині не давали можливості просунити крізь них ноги. Ще й приходилося зберігати тишу, адже вона була майже в самому салоні. Вона вже почала прилаштовувати панельки знову на місце, затискаючи ними тканину драпіровки, коли прямо над нею пролунало: