Глава 9.

Глава 9.

Блукаючи чужими незнайомими вулицями, в слизьких холодних туфлях і з накинутою на плечі ковдрою, Алісава не знала що їй робити. Чесно кажучи вся ця ситуація, в якій вона опинилася, здавалася їй якоюсь нісенітницею. Викрадення, вампіри, відьми, переслідування... Як вона могла в таке вляпатися? Адже Ліса ніколи себе не вважала тією, хто шукає пригод та гострих відчуттів. Чому це сталося саме з нею? Не те, що вона комусь бажала втрапити в таку халепу, та сама й досі не могла повірити, що це діється саме з нею. Звичайно, вона любила пригоди, але на сторінках цікавих книг, де їх можна було переживати в комфортному кріслі, чи під затишною ковдрою в ліжку в безпеці своєї кімнати. До того ж, вона не була любителькою жахів, містики чи чогось такого. І не вважала себе через це ханжою. Розсудлива сторона її особистості говорила їй повернутися до гуртожитку, поговорити з сестрою, хоча б дізнатися, як вона, адже за останню годину Марта їй надзвонювала майже кожні п'ять хвилин. Та щось в середині її не пускало. Щось нове. Невідоме. Щось, що ніби компас, підказувало їй, що там на неї чекає біда.

На місто спускалась темрява, разом з пухкими, важкими сніжинками, огортаючи підсвічені гирляндами будівлі і дерева. На вулиці ставало холодніше. Ліса щільніше закуталась в ковдру і згадала про свої замерзлі в черевиках ноги. Пора було щось вирішувати. Наступала темрява, тож треба було десь сховатись, не повертаючись до сестри в гуртожиток.

“Отже, перший пункт плану є. Шукаю прихисток,” - вирішила і подивилась навколо, куди її занесло. Ліса і не помітила, як зайшла в незнайому частину міста. До того ж було вже досить темно, навіть щоб роздивитись назву вулиці, чи знайти впізнаваний орієнтир. Адреналін пробігся по її венам. Невже вона заблукала? Ліса розвернулась назад, вправо — вліво, в грудях сперло повітря. Її починало трусити від паніки, на думку прийшли події останніх днів, очі защипало від сліз. Як би Ліса не вмовляла себе, що зараз не час розклеюватися, що треба заспокоїтись і сльози нічим не допоможуть, все ж вони вже котилися по її щокам. Вона крутилася на місті, намагаючись зрозуміти де вона, на вулиці було вже темно, як зазвичай буває в зимній час, прохожі, що спішили у свої справах, не звертали на неї ніякої уваги. Напевно, їм не вперше бачити розгубленого туриста, який не знає куди податися. Це і заспокоїло Лісу. Так швидко як прийшла — паніка відступила. Вона подумала, що, в принципі, навіть не знає, куди вона йшла. Алісава ще якусь мить постояла на місці, збираючись з думками. Роззирнувшись навкруги, вона побачила неподалік невеликий готель з яскравою вивіскою, та подумала, що з її мізерними матеріальними можливостями їй не варто витрачати кошти на комфорт готельної кімнати, і краще знайти варіанти дешевші.

Гуляючи вулицею ще деякий час, Алісава вирішила знайти хостел, що набирають зараз в Угорщині популярності, і вже якщо там не пощастить, то тільки тоді шукати вокзал і спробувати щастя з спритними бабцями, що пропонували кімнати приїжджим. Добре, що зараз свята, туристів багато і студенти на сесію приїжджають, тож можна буде злитися з натовпом.

Ще через годину, коли на вулиці вже було досить пізно, та й потік людей порідшав, Алісава все ж знайшла те, що шукала. Хостел з запам'ятовуваною назвою “A-A Hostel” притягнув її увагу своїми високими кованими воротами, вмурованими в арку під'їзду. Не довго думаючи, Ліса подалася туди. За вузькими добротними дверима знаходилось невеличке фойє, з стійкою реєстрації, де сидів хлопець, років 25, чи трохи більше.

Ще через деякий час, після того, як їй показали декілька, на диво, незайнятих кімнат, розташування кухні та ванної кімнати, віддавши Лісі листок паперу з правилами проживання в хостелі і після її завіряння, що вона все зрозуміла, Алісава заплатила за двомісну вільну кімнату 490 форинтів і закрила двері кімнати. Вона сподівалась, що до неї нікого не підселять, адже їй було про що подумати. Її мобільний телефон досі час від часу дзижчав вібрацією, і пора було вже підняти телефон. Щоб привести думки в порядок і придумати план, якому буде слідувати, Алісава вирішила спочатку привести себе в порядок.

На ліжку, яке вона вирішила зайняти, вже лежало два рушники, пакетик шампуню і невеликий кусочок твердого мила. Їх вона і вирішила використати, згадавши, як Настя всюди використовувала дезодорант і парфуми, маскуючи її запах.

Забравши з собою в ванну кімнату свої речі, вона не забула замкнути замка на дверях, зараз Ліса стояла під гарячим потоком води в душовій кабіні, і думала, що, взагалі, вона робить? Від кого вона тікає і куди? Та все ж водні процедури принесли деяку ясність в її голові. Вона вирішила передзвонити сестрі і сказати, що вона вже поїхала додому. “До речі, треба подзвонити на вокзал, і дізнатися розклад поїздів. І тих що тільки будуть відправлятися, і тих, що вже поїхали. Потім дзвонити сестрі.” Алісава зігрілась під гарячою водою, ноги віддавали біллю після промоклих холодних черевиків, що вона взяла у медсестри, випрала нижню білизну, так як в неї з собою були тільки два комплекти, привела себе в порядок і одягла останні чисті теплі лосини і туніку, відкрила двері до ванної і трохи не схопила інфаркт, коли за дверима побачила підкачаного чоловіка, який підпирав двері.

Він тримав в руках рушника.

“Постоялець.” - З полегшенням подумала вона.

Алісава притиснула до себе речі, уже напевно за звичкою, і прослизнула повз чоловіка. Той, так само не сказавши ні слова, зайшов до ванної, і зачинив за собою двері. Ліса ж швиденько побігла до кімнати і теж закрилась. Вона залізла під теплу ковдру, витягнула свій мобільний телефон і перевірила його. “Так і є, розряджений, та не виключився .” Вона зайшла в рюкзаку зарядний пристрій і вже збиралась нахилитись до розетки біля ліжка, як з кишені випала пляшечка, що дала їй Настя. “Ми, відьми, забобонні створіння”, - згадалися Лісі її слова.