Глава 6.

Глава 6.

Як зазвичай, о пів на дев'яту чергові лікарі почали свій обхід пацієнтів, медсестри та санітарки також займалися своїми справами, все як зазвичай. Поступово лікарня наповнювалася звуками розмов та шумом.

-Доброго ранку, панянки. Як ви тут? - Як завжди в хорошому настрої, літній лікар Орбан увійшов до палати, де лежала Алісава з незмінною медсестрою — своєю помічницею.

-Доброго ранку... - зустрів його безладний хор голосів, до якого долучився ще й смачний пчих.

-Так, цікаво, хто це у нас тут?

-Анастасія Ткач, поступила до нас чотири дні назад з гострою формою харчового отруєння. - Відзвітувала медсестра, переглядаючи записи у себе на планшеті. Лікар уже прямував до неї, починаючи огляд.

Медсестра не відставала від нього, записуючи показники, що диктували їй, роблячи відмітки про процедури, які треба буде ввести для хворої, як скоригувати лікування, ну і далі по списку.

-Навіть не знаю, дорогенька, де б ви могли так застудитися. - Ошелешено видав лікар. - Ще вчора я оглядав вас і, можна сказати, вже збирався вас виписувати... Як таке могло статися?

-Я ввечері відкривала вікно, бо мені раптом стало спекотно, і, думаю, погано зачинила його, бо вранці воно було трохи привідкрите. - Застудженим голосом сказала Настя.

Вона почувала себе погано. Все тіло боліло, перед очима пливло, ніс був закладений, горло нещадно дерло. Та й взагалі вигляд у неї був поганий. Алісава, напрочуд, почувала себе досить добре. Після того, як вони трохи прийшли до себе після холодильника, Алісава як могла, прибрала за ними в морзі, позакривала камери, і забрала їхні речі, вона допомогла Насті, яка ледве трималася на ногах добратися до їхньої палати. І хоча саму Лісу теж трусило від холоду, у Насті ж зуб на зуб не потрапляв. Уклавши подругу в ліжко і віддавши їй навіть свою ковдру, Ліса згадала, що в неї в рюкзаку є протизастудні засоби, які мама завжди засовувала в сумки дівчатам разом із знеболюючими, упаковкою чорного вугілля та декількома протеїновими батончиками, коли ті кудись збирались, будь то в школу чи в гості до друзів. Вона одразу ж розвела в чашці гарячої води з під крану один пакетик “Фервексу” і напоїла подругу. Не пройшло багато часу, як та забулася гарячковим сном. Ліса ж навпаки, не могла заснути зовсім. Вона сиділа біля ліжка Насті, переживаючи за неї, адже винуватою у всьому вважала себе. Якби не завіряння Насті, що вона буде в порядку, Алісава вже б шукала хоч якогось чергового лікаря, що допомогти Насті.

Добре, що чекати обходу довго не прийшлося. Ліса декілька разів поїла Настю теплою водою і ще раз “Фервексом”, коли прокинулася інша сусідка, а хвилин через двадцять вже і лікар прийшов. Вона трохи заспокоїлася, коли Настя придумала причину, чому вона застудилася, і, в принципі, досить придатну, адже в Ліси теж був трохи забитий ніс, сльозилися очі і дерло в горлі. Про це Ліса встигла подумати мимохідь, бо лікар вже повернувся до неї.

-А ви, пані Алісава, що скажете? - Спитав, засвітивши Лісі ліхтариком в одне, потім в інше око, лікар Орбан.

-Напевно теж трохи застуджена. Горло болить. - Медсестра швидко записувала за лікарем показники. Нічого критичного не було, тож вони перейшли до наступної, останньої пацїєнтки палати.

Дамочка одразу ж почала жалітися на персонал, що їй підсипали снодійного, щоб не реагувати на її скарги, на “відкрите” вночі вікно, на погані умови та ще багато чого іншого. Ліса не стала слухати, вона повернулася до Насті і заглянула тій в лице. Чесно кажучи, та вже почала виглядати краще. Вона сама була дуже здивована, що не злягла з такими ж симптомами, адже промерзла в холодильній камері добряче.

Розмови про те, що сталося вночі зі зрозумілих причин не вийшло. У Насті боліло горло, більшу частину дня вона спала, до Ліси ж спочатку приходили з поліції, їй показали декілька фото можливого підозрюваного, принесли її сумочку з мобільним, яка залишилася нікому непотрібною в клубі, питали, чи не згадала вона ще чогось, і залишили. Третю сусідку по палаті перевели в іншу палату, а в цій залишили застуджених. Опівдні її відвідала Марта, принесла декілька журналів та газету, знаючи Лісину любов до літератури. Вона не залишилась, бо спішила ще на пару, тож на деякий час Ліса знову залишилась на одинці зі своїми думками.

*****

В той же час, на одній з окраїн старої частини міста, в фундаментальній будівлі, більше схожій на невелику фортецю, двоє звітували своєму главі про проведені дії щодо пошуку. В затемненому кабінеті знаходились троє. На краю стола лежав клаптик закривавленої тканини.

За столом сидів худий високий чоловік, років сорока, його постава була прямою, як палиця, тонкі брови на блідому аристократичному обличчі зведені разом, тонкі пальці з полірованими нігтями переплетені під підборіддям.

-Мені вже здавалося, що ми знайшли її. Відчуття присутності було. - Міцний блондин, що був старший в їх групі зачистки, так сильно зжав щелепи, що почувся скрип. - Ми піднялися на поверх, прийшли до палати, та дівчини там вже не було. До світанку ми обшукали всю лікарню, її ніде не було. Дар використав клич. Та він був кимось зірваний. Пізніше, потягнувшись до неї, ми обоє відчули, що вона мертва. Можливо це дівча — відьма.

-Якби це біло так, вона б не потрапила в гніздо. - Холодно відрізав Віктор, господар кабінету.

-Її сила могла ще спати. - Подав голос другий мисливець.

-Звісно. - Подумавши, Віктор озвучив своє рішення. - Ви не впоралися. Вдруге. Відпочивайте до сутінок. Сьогодні ввечері до вас приєднається Себастіан.

-Ми впораємось ...

-Це вже вирішено. Геть.