Глава 5.

Глава 5.

Стерильні робочі поверхні та каталки відблискували металом під тьмяним світлом невеликої лампи під стіною, висвічуючи тільки частину кімнати. Інша частина кімнати, де розмістились, лоскочучи і так натягнуті нерви, вісім невеликих дверцят, тонула в напівтемряві. Виднілися тільки обриси. І, ніби щоб зовсім привести дівчат до паніки, в самому кутку, на тумбі, було кинуто біле простирадло, вкрите декількома темними плямами.

Дівчата завмерли в дверях, не знаючи, як вчинити. По-перше, там було занадто холодно для їх невзутих ніг. По-друге, їм не хотілось ховатись в морзі. Хто знає, чи були тут трупи? І хоча Алісава ніколи не боялась мерців, їй не хотілось перевіряти, хто знайшов тут притулок. Вона вже хотіла повернути назад, до інших дверей, як Настя схопилася за одвірок, і почала сповзати вниз.

Ліса швидко підхопила її під руки та потягла до стільця, який був біля столу для паперів.

-Що таке? Що з тобою? - Перелякано спитала Ліса, зазираючи подрузі в обличчя.

Та тільки відмахнулася від неї і потягнулася до сумок.

-Треба якось закрити двері. Я не знаю, знайдуть нас тут, чи ні, але краще убезпечити себе.

Ліса повернулась до дверей, перевіряючи ті на наявність ключів, та нічого не знайшла. Вона заметалася по кімнаті, не знаючи що придумати, як закрити двері, не маючи ключів. Двері відкривалися назовні, тож підсунути стіл чи тумбу не варіант. Вона пошаруділа на столі за Настею, та результат був той же. Схоже вдача відвернулася від них. Від знову наростаючого страху мозок перетворився на холодець, який просто не був здатний мислити. Ліса стала посеред кімнати, шумно хапаючи ротом повітря.

-Йдуть?

Ліса тільки кивнула.

Вони з хвилину мовчки дивилися одна на одну. Так само мовчки Ліса направилась до дверей холодильників, а Настя швидше запорпалася в сумці тремтячими руками, та витягнула дезодорант. Ліса такими ж тремтячими руками потягнулась до перших дверцят. Зайнято. Інші — зайнято. Пройшовши весь верхній ряд, і виявивши тільки одну вільну секцію, вона присіла і прийнялась за нижні чотири. Там вільних виявилося дві. Алісава повернулась до Насті, щоб допомогти їй встати.

-Як ти? Тобі стало зле?

-Пізніше, все пізніше. - Ледве вимовила Настя. - Якщо виживемо, все тобі розкажу.

Ліса схопила в Насті сумки, відкрила секцію з мерцем, що виглядав найгірше, витягнула його до половини, та запхнула сумки так далеко в низ, як могла.

-Ти залізай перша, та спробуй відкрити двері з середини, - практично відмітила Ліса, вона теж була не байдужа до детективів, всякого начиталась і надивилась, витягуючи полицю, та допомагаючи Насті залізти.

Та слухняно вмостилася на ній, Ліса акуратно штовхнула її в холодильник та закрила двері. З іншої сторони роздалося декілька глухих ударів і дверцята відчинилися. Пощастило. Ліса відкрила сусідні дверцята та вже збиралася залізти, була зупинена Настею.

-Чекай. Зараз я розпилю дезодорант собі, і ти закриєш мене, а потім і ти так зроби, як закриєшся.

-Навіщо це? - Здивувалась Ліса.

-Ми замаскуємо свій запах. Навіть якщо нас знайдуть, ми вже не будемо пахнути, як в палаті. - Відповіла Настя, тримаючи палець на дозаторі та випускаючи ароматний струмінь. Вона швидко витягнула руку та віддала дезодорант Лісі. - Швидко закривай.

Ліса зробила, як їй казали. Вона захлопнула дверці холодильника, та полізла в наступний. Добре, що полиця знаходилась низько, і вона сама змогла забратися в середину. Трохи помучившись з дверцятами, вона їх все ж закрила. Вмостившись, стиснула в руці холодний балончик дезедору. Набравши в груди повітря, вона розпилила по собі дезодорант, починаючи з волосся, і закінчуючи поки діставала рука, майже до колін, і кинула його в ноги, допомагаючи йому скотитися до кінця полиці. Від холоду зуби почали стукати, тіло почало трясти. Скільки вона протримається тут, Ліса не знала.

Алісава не знала, скільки пройшло часу і скільки вони вже пролежали в морзі. Вона тільки сподівалась, що з Настею все в порядку. Від холоду її почало хилити до сну, тіло розслабилось, думки почали плутатись, вона вже майже перестала здригатися, тіло задубіло. Через туман, що почав огортати її, вона почула, як хтось увійшов до моргу, грюкнувши дверима об стіну що сили.

Потім почали відкривати холодильники...

Почали з верхніх. Та Лісі було вже все одно. Холод настільки пробрав її, що вона розслабилась. Їй стало тепло і вона заспокоїлась.

*****

В неї заніміли губи. Вуха боліли так, ніби вона в тридцятиградусний мороз вирішила прогулятись без шапки. Трохи боліли шия та плечі. Більше Алісава нічого не відчувала. Просто, щоб переконатися, вона наказала руці піднятися до очей.

Нічого.

Поворушити пальцем.

Нічого.

З переляку вона розкрила очі та витріщилась в стелю. Сіру металеву стелю. Невже вона уже в труні? Невже все так жахливо, що її вирішили поховати в цинковій домовині? Адреналін гарячою хвилею пронісся організмом. Мама б точно не дозволила. “Що люди скажуть? “ - сказала б вона, і на цьому було б все вирішено — заспокоїла себе Ліса.

Поки в її голові проносилися всякі дурниці, вона відчула, що змогла поворухнути плечем. Потихеньку розминаючи кінцівки, вона почала згадувати, що сталося, і чому вона тут. На всякий випадок, вона поводилась тихо, не знаючи, що на неї чекає в кімнаті. Перш за все, дверця її полиці була відчинена, і до неї проникало тепліше, ніж в холодильнику повітря. Отже, їй не почудилось, що хтось таки тут був, і перевірив навіть холодильник для трупів. І залишив двері відчиненими. Її не знайшли, та все ж, мимоволі, врятували їй життя, не давши замерзнути насмерть. Тепер треба було перевірити, як там її сусідка. Вона мала надію, що Настя була також жива. Ліса не пробачить собі, якщо через неї з руденькою щось трапиться.