Глава 2.

Глава 2.

Сестра Алісави, Марта, приїхала наступного ранку. Ввірвалась в палату, як вихор, очі налякані, губи тремтять. Одразу кинулася до ліжка Ліси, ніби та була на смертному одрі.

-Пробач, Лісочко, пробач, - повторювала вона, - я думала, що ти поїхала додому після тої сварки. Я й подумати не могла, що з тобою щось сталося.

-Досить, досить, Марто, все добре, я не пам'ятаю що сталося, але наче зараз все в порядку. - Запевнила її Ліса. - Лікар каже, що в мене була крововтрата, але зараз я йду на поправку.

-Боже мій, як таке могло статися. - Причитала Матра. - Я мала за тобою наглядати. Я мала тебе захищати, але я знову повела себе як дитина!!! Пробач мені, будь-ласка!

-Батьки вже знають?

-Ні, поки ні. - Зітхнула Марта. - Вони думають, що ти зараз зайнята підготовкою до екзаменів. Мама знає, що ти відповідально ставишся до навчання. Вона дзвонила мені після Нового Року, я сказала, що ти вже в універі.

-Дивно, що вона не дзвонила мені. Я ж пропустила екзамен, невже їй не подзвонили з кафедри? До того ж, я не привітала їх з Різдвом.

-Я не знаю, ми більше не розмовляли про тебе. Це все дуже дивно.

Вона не встигла більше нічого додати, як в палату ввійшла медсестра.

-Доброго ранку, дівчата. Як сьогодні наша пацієнтка? Якість скарги?

-Доброго ранку, і ні, я добре почуваюся, ніяких скарг.

-Дуже добре. Зараз я візьму кров на аналіз, потім вам принесуть сніданок. - Медсестра споро виконувала те, що говорила. - До речі, вашій сестрі потрібно буде спитати на регістратурі, щодо оплати за лікування. У вас є страховка?

-Я підійду, як буду йти.

Сестри ще трохи побалакали між собою, поки не принесли сніданок. Марта записала список, що потрібно буде принести сестрі в лікарню, і поспішила піти.

Не встигли двері за Мартою закритися, як вони знову відчинилися. На цей раз на порозі був поліцейський.

-Доброго ранку, пані Алісава. Як ви себе почуваєте?

-Доброго ранку. Краще, дякую. - Вона відставила від себе столик зі сніданком, навіть не спробувавши ні шматочка. Дивно, але голоду вона не відчувала. Можливо, через те що крапельниця була все ще в її руці? - Ви щось дізналися?

-Це ж ваша сестра тільки що вийшла? - Відповів питанням на питання той.

-Так, це була моя сестра, Марта.

-Ми вчора з нею поспілкувалися. Вона сказала, що ви посварилися в клубі, тож вона не переживала за вас, і вашу відсутність. Часто таке буває?

-Не зовсім. Ми, звичайно, сваримося, як у всяких інших родинах, але як це може відноситися до того, що сталося?

-Можливо ніяк, але ми відпрацьовуємо декілька версій. У вас є ще знайомі в місті? Крім вашої сестри?

-Ні, Марта перевелась з сюди вчитись на початку навчального року, ми не бачилися декілька місяців, і я приїхала до неї в гості, поки в нас у обох канікули. - Ліса знизала плечима. - В нас були заплановані декілька екскурсій перед Новим Роком.

-А з її друзями ви знайомі?

-Тільки з Б'янкою, дівчиною, яка проживає з нею в кімнаті в гуртожитку.

-І коли ви пішли в клуб, де збиралися друзі вашої сестри, ніхто з них не був проти вашого перебування там?

-Ні. Не думаю. Взагалі, я одразу запропонувала скинутися з ними, хоч уже все було замовлено і заплачено, ну, щоб вони не думали, що я відпочиватиму за їх кошти. - Ліса задумалася, і на мить замовкла. - Ніхто нічого не говорив, принаймні.

-Тобто? Все ж, щось сталося. Ви щось згадали. - Поліцейський пильно вдивлявся в її лице. - Я вам дещо скажу, що має лишитися між нами, але, думаю, ви повинні знати. За останні декілька місяців зникло п'ятеро молодих людей. Студентів. Вашого віку. Чотири дівчини і один хлопець. Вони просто зникли, і все. Більше нічого не відомо. В основному ввечері. Речі двох дівчат було знайдено в тому районі, де знайшли вас. Поки ніякої більше інформації про них нема. Ви єдина знайдена. Непритомна, поранена, і в тому ж районі. Тому говоріть. Можливо, хтось ще живий і потребує допомоги.

Алісава зблідла, вона навіть не думала, що поїздочка на вихідні до сестри перетворяться на такий жах.

-Там в клубі, був один хлопець. Він поводився дуже дивно. - Вона задумалася.

Поліцейський дозволив їй трохи подумати, перед тим як натиснути.

-Ну ж бо. Що такого дивного було в його поведінці.

-Він дивився на мене. - Ліса затремтіла, по спині пройшов холодок страху. - Я не знаю, як це пояснити. Ви подумаєте, що дурня, або, можливо, самозакоханість... Він ніби вирізнявся з натовпу, при цьому не привертаючи увагу.... Мені весь вечір здавалося, що його погляд ні разу не покинув мене.... - Вона стиснула кулаки, її руки тремтіти. - Не знаю, можливо в мене розігралася уява, але ...

-Дуже добре. Він знаходився до вас близько? Ви можете його описати? Чи були якісь особливі прикмети? В що він був одягнений. Де він знаходився?

-Ні, він був досить далеко. Наш столик був внизу, а він сидів за столиком на балконі, але це, я не знаю.... я одразу відчула на собі його погляд... Було дев'ята година, ми вже були на вечірці майже дві години, коли я.... просто мурашки по шкірі.

-Як він виглядав?

-Ну, я не бачила його обличчя, тим паче, що дискотечне світло не сприяє хорошій видимості, але думаю, що він брюнет, можливо азіат, досить стрункий, мені здається. Він був одягнений у все чорне. Точно, це був костюм, класичний чорний костюм. Мені здалося це дивним, адже він був в нічному клубі. Хто ходить в нічний клуб при костюмі, чи не так?

-Ви комусь говорили про те, що він дивився на вас?

-Я сказала Марті, але вона посміялася, і сказала, що, можливо, мені варто запросити його до нас? - Для Ліси було дуже дивним те, що вона так чітко пам'ятала події того вечора, при тому не пам'ятала нічого за, майже, десять днів.

-Що було далі?

-Мені стало погано. Я пам'ятаю, як спочатку в мене запаморочилось в голові. Потім, почало не вистачати повітря... Я вийшла на вулицю, думала мені полегшає, я трохи постояла біля дверей, далеко не відходила. І все. Більше нічого. Ніби вимкнули світло.