Автор: Діана Опріш
«Сон — це не втеча. Це шлях до того, ким ти є насправді.»
Минуло кілька ночей, відколи Аліса повернулася додому.
Сни стали спокійні, тихі… аж поки однієї ночі в повітрі не запахло димом і морем.
Десь далеко, за межами часу, у своєму замку стояв Флокі.
Його старовинна книга тремтіла, сторінки самі перегорталися, а літери світилися блідим сріблом.
— Не може бути… — прошепотів він. — Вона прокинулася, але рівновага снів порушена.
На горизонті спалахнула блискавка, а в її світлі він побачив темну постать — тінь із очима, схожими на зірки.
Флокі зтиснув посох і глянув у небо.
«Алісо… спи спокійно поки що. Але скоро… мені знову доведеться тебе покликати.»
І в ту ж мить заколка, що лежала біля ліжка Аліси, ледь засвітилася — тихо, як подих перед новою бурею.