Вибір Аліси і боротьба з відьмою

Вибір Аліси

Настав твій час, Алісо, — мовила вона. — Ти маєш вибір.

Аліса глянула навколо: усі її друзі — Люміней, Герда, Флокі, Майк, Рокі, обидва кролики і кіт — стояли поруч, тихо спостерігаючи. Їхні обличчя світилися теплом і сумом водночас.

— Вибір? — запитала Аліса.

Морвіна кивнула.

— Так. Або залишитися тут, у світі снів, і жити далі серед магії, де час не має влади…

Або забрати свого брата з собою — повернутися в реальність, але з даром. Даром, який змінює все.

— Яким даром? — тихо спитала вона.

Відьма посміхнулася:

— Ти маєш силу створювати сни, Алісо. Твої сни — не просто фантазії. Вони реальні. Усе, що ти створиш, оживатиме тут, у нашому світі. Це твоя магія, твій зв’язок із нами.

Кіт поважно кивнув, його очі сяяли, мов зорі:

— І коли ти засинатимеш, ми завжди чекатимемо тебе. Бо цей світ — тепер частина тебе.

Сірий кролик додав:

— А якщо раптом настане біда… ти зможеш нас покликати. Просто повір.

Аліса опустила погляд на свої руки, потім — на брата. Люміней стояв поряд, і в його очах блищали срібні іскорки.

— Я не залишу тебе тут, — сказала вона твердо. — Ми пройшли все разом, і я хочу, щоб ти жив.

Вона зробила крок до відьми.

— Я обираю другий шлях. Я заберу брата додому. Але обіцяю: я повернуся.

Морвіна посміхнулася з тихим сумом.

— Я знала, що ти зробиш саме такий вибір. У твоєму серці завжди жило світло.

Аліса зняла з волосся свою чарівну заколку — тонку срібну гілочку з зеленим камінчиком у центрі, що світився лагідно, мов промінь ранкового сонця.

Вона простягнула її Морвіні.

— Якщо вам коли-небудь знадобиться моя допомога — просто торкніться цієї заколки. І я прийду.

Відьма прийняла її, нахиливши голову.

— Ми тебе не забудемо, Алісо.

Білий кролик налив чай у всі чашки.

— Ну що ж, час наостанок підняти чашку за шлях, що з’єднує сни й реальність, — промовив він.

— І за друзів, які живуть у серці, — додав Майк.

Всі тихо підняли свої чашки. Чай мерехтів світлом, немов у ньому плескались зорі.

Аліса зробила ковток. Її серце наповнилося теплом і світлом.

— Я ніколи вас не забуду, — прошепотіла вона.

Світ навколо почав розчинятись у сяйві. Герда усміхнулася, Флокі підняв посох, а Люміней стис її руку.

— Ми ще зустрінемось, сестричко, — сказав він тихо.

Коли останні краплі світла торкнулися її обличчя, Аліса побачила, як друзі повільно зникають — не назавжди, а ніби переходять у новий вимір.

І останнім зник голос Морвіни:

— Пам’ятай, Алісо… твої сни — це не втеча. Це твій дар. І ми завжди поруч, у будь-якому сні.

Час настав, Алісо… вставай… — прошепотів знайомий голос біля її вуха.

Голос був тихий, лагідний, але водночас сповнений чогось знайомого.

Аліса відкрила очі. Над нею схилився її брат, Люміней, усміхнений і живий. Його очі сяяли тим самим срібним світлом, яке вона пам’ятала з країни снів.

Вона не повірила одразу — торкнулася його руки, потім щоки.

— Ти… ти справді тут?

— Так, — м’яко відповів він. — Ми вдома, сестричко.

Сльози радості покотились по її щоках.

— Нарешті… ми двоє вдома.

Вони довго сиділи поруч, мовчки, просто насолоджуючись відчуттям, що все справжнє: запах теплого вітру, м’яке світло ранку, цвірінькання птахів за вікном.

Потім Люміней усміхнувся:

— Ходімо. Сьогодні буде гарний день.

Вони вийшли надвір — сонце лагідно торкалось їхніх облич. На узліссі, недалеко від дому, вони розстелили плед, поставили кошик із фруктами, булочками та чаєм. Це був маленький пікнік, але для них — цілий свято нового початку.

Біля озера вода тихо блищала, мов дзеркало. І раптом із кущів вистрибнув білий кролик — точнісінько такий, як у її снах. Його очі сяяли теплим бурштиновим світлом, а на шиї висів крихітний годинник, що ледь цокав.

Аліса застигла, а потім усміхнулась.

— Це… ти? — прошепотіла вона.

Кролик глянув на неї, зробив маленький уклін і підморгнув. Потім повернувся до озера, немов запрошуючи її спостерігати.

Тиша навколо наповнилась знайомим тик-так, і в серці Аліси щось тепле защеміло.

Вона зрозуміла:

Вона ніколи не була одна.

Її сила — це не просто сни. Це зв’язок між двома світами: реальністю і дивом, що живе в її серці.

І тепер вона знала — в будь-який момент може повернутись у країну снів, до своїх друзів, до чарів, до пригод.

Але зараз…

Вона вдихнула аромат свіжої трави, глянула на брата й сказала:

— Знаєш, це лише початок. Пригода ніколи не закінчується, якщо віриш у неї.

Люміней засміявся, кинувши у воду камінчик, і на поверхні озера з’явилися кола — схожі на портал у сон, який тихо дихав у далині.

Кролик підморгнув ще раз — і зник, залишивши лише легкий подзвін годинника.

Минуло кілька тижнів після того, як Аліса прокинулася.

Життя поступово стало звичним — ранковий чай, прогулянки з братом Люмінеєм, запах квітів біля дому. Але щовечора, перед сном, у її кімнаті тихо дзеленькав годинник, ніби нагадуючи:

«Не забувай про нас».

Одного разу, коли місяць світив особливо яскраво, вона знову відчула легкий подих вітру, що пахнув магією.

Заколка, яку їй залишила відьма, тихо засвітилася на столі.

Аліса торкнулася її — і перед очима спалахнули образи:

Герда сміється серед гномів,

Флокі стоїть на вежі свого замку, тримаючи книгу чар,

Майк і кіт п’ють чай біля дому, що танцює від сміху,

а два кролики рахують час і підморгують.

— Ви всі там… — прошепотіла вона. — І я теж.

Вона заплющила очі, і на мить їй здалося, що чує знайомі голоси.

— Алісо, час для нового сну, — пролунало десь здалеку.

Коли вона прокинулася наступного ранку, то побачила на підвіконні пелюстку з того чарівного озера, що ледь сяяла у сонячних променях.

Вона усміхнулася.

Світ снів і реальності тепер жили разом — у її серці.