Аліса і поклик Арго
Розділ 8. Сад снів
Коли Аліса ступила за арку, світ навколо змінився. Повітря стало теплішим, ніби її обійняла сама Земля. Срібні квіти тягнулись до неї, легенько ворушачись при кожному її кроці.
— Тут… дивно тихо, — прошепотіла вона.
— Це місце не для шуму, — відповів Арго. — Це Сад Снів. Те, що ти побачиш тут — не завжди реальність, але завжди правда.
Аліса побачила струмок із водою, що світилась м’яким світлом. У ній відображалися не дерева, а… обличчя. Знайомі й незнайомі.
Вона нахилилась. І побачила себе — зовсім маленьку, з посмішкою до вух. Поруч стояла її мама. Та, якої вже не було.
Аліса закрила очі, але голос з води промовив:
«Пам’ятай, хто ти. Пам’ятай, чому ти тут.»
— Це ілюзія? — запитала вона у Арго.
— Ні. Це пам’ять твого серця, — відповів вовк. — Сад показує те, що ми носимо всередині, але забуваємо. І тільки той, хто приймає це — зможе пройти далі.
Раптом квіти затремтіли. Над садом зависла тінь — мов би хмара, але не з неба. Вона текла по повітрю, як чорний дим. І з неї долинув голос:
«Ключ вже близько… Але чи витримає серце?»
Арго загарчав, ставши між Алісою і хмарою.
— Це Вартовий Межі, — сказав він. — Щоб пройти далі, ти маєш не тікати від страху, а подивитись йому в очі.
Аліса затремтіла… але не відступила.
Вперше — вона була готова зустріти те, що йде за нею.
Відредаговано: 16.06.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
