Аліса і поклик Арго
Розділ 7. Ліс,що шепоче
Аліса ступала все глибше в ліс, де дерева росли щільно, а повітря було наповнене ароматом хвої, моху й чогось… стародавнього. Арго йшов попереду, час від часу зупиняючись і тримаючи ніс у повітрі.
— Ти щось чуєш? — прошепотіла Аліса, коли вовк завмер.
— Цей ліс говорить. Але не всім, — відповів Арго, не обертаючись. — Тільки тим, хто слухає не вухами, а серцем.
Вона замовкла, вдивляючись у гілки, які коливалися без вітру. Листя видавало шелест, що нагадував слова. Вони звучали нерозбірливо, але з кожним кроком ставали чіткішими.
«Названа дитина, серцем чиста. Іди далі — і дізнаєшся правду.»
— Вони говорять про тебе, — сказав Арго. — Ти не звичайна, Алісо. І цей ліс пам’ятає твій голос ще до твого народження.
— Що ти маєш на увазі? — її голос тремтів.
— Є легенда… про дівчинку, народжену в тіні двох світів. Людського і Звіриного. Вона — ключ. А ти, здається, і є цей ключ.
Навколо них розчинився густий туман. Але замість холоду — з’явилося відчуття спокою. Аліса зробила крок уперед — і перед нею відкрився прохід. Старовинна кам’яна арка, обплетена плющем. За нею — сад зі срібними квітами, що світилися в темряві.
— Це Вхід? — спитала вона.
— Це — Перехід, — відповів Арго. — Далі буде інакше. Там усе починається… і все може закінчитися.
Аліса вдихнула глибше.
І ступила через арку.
Відредаговано: 16.06.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
