Аліса і поклик Арго
Розділ 6: Де не мовчать дерева
Аліса йшла слідом за Арґо крізь густий ліс, який, здавалося, ріс просто на очах. Гілки стискались над ними, мов намагаючись сховати їх від неба. Повітря було наповнене запахом сирості й кори, а земля під ногами дихала — наче жива.
— Ми майже на місці, — сказав Арґо, озираючись на дівчину. — Слухай уважно.
— Що? — прошепотіла вона, стискуючи його хутро.
— Ліс говорить. Але не всім.
Аліса прислухалась. Спершу — тиша. А потім… легке тремтіння в повітрі, як мелодія, яка народжується не з нот, а з пам’яті.
> "Верни її... Прокинь її... Не дозволь забути..."
— Що це? — її голос здригнувся.
— Це голоси Старих Дерев. Вони пам’ятають усе, що було. І попереджають, якщо чуєш.
Попереду серед дерев з’явився старий камінь, обвитий мохом і символами. Арґо підвівся на повний зріст і легенько гаркнув. Камінь засвітився м’яким зеленим світлом, мов відкриваючи портал.
— Тепер ми можемо пройти, — сказав він.
Аліса ступила за ним. І з першим кроком відчула, як щось у ній змінюється. В голові промайнули спогади, яких вона не пам’ятала: старий дім, лялька з очима з бурштину, голос матері, якого вона ніколи не чула.
— Що… це? — прошепотіла вона.
— Пам’ять твого роду, — відповів Арґо. — Тут починається правда. Але правда — не завжди безпечна.
І тоді дерево поруч прошепотіло їй поіменно:
— Алісо… Ти — остання.
Відредаговано: 16.06.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
