Аліса і поклик Арго

Розділ 5 : межа

Ярема не опускав зброї. Арго не рухався. Аліса стояла між ними, мов укорінена у землю. Мовчання було гучнішим за крик.

Пан Марко вийшов із тіні дерев. Його постать була втомлена, але впевнена. В руках — нічого. Тільки голос.

— Ярема, ти не мисливець. Ти — мисливець на страхи, яких сам придумав. Але цей вовк не твій ворог.

— Не ваш? — гаркнув Ярема. — А що буде, коли він вирве дитині горло? Коли нічна тиша скінчиться завиванням?

— Арго вже вибрав — і не кров. — Марко подивився на Алісу. — Він вибрав не силу, а довіру. І знаєш, що найстрашніше? Що не кожна людина здатна на це.

Ярема повільно опустив арбалет, але в його очах ще тліла злість.
— Одного разу він згадає, хто він є. І тоді ви пожалієте, що не послухали мене…

Він розвернувся і зник серед дерев, лишаючи за собою слід снігу й гніву.

Аліса видихнула. Її ноги тремтіли. Вона обійняла Арго за шию — вперше за весь час. Той не поворухнувся, тільки заплющив очі.

— Ти мій, — прошепотіла вона. — Але не моє майно. Я знаю, одного дня ти підеш. Але не сьогодні.

Пан Марко підійшов ближче, поклав руку їй на плече.

— Дівчинко… те, що ти зробила, — це більше, ніж захист. Це — віра.

— Я просто не хочу втрачати того, хто мене вперше почув, навіть не вміючи говорити.

---

Того вечора вони всі повернулись до села. Але щось уже змінилось.

Арго більше не був «вовком у дворі».
Він став частиною легенди, яка тільки починалася.

Подобається

#3091 в Різне

Відредаговано: 16.06.2025