Розділ 3 : Сліди за порогом

Зима відступила повільно, ніби не хотіла залишати край, де все було білим і чистим. Сніг почав танути на пагорбах, з’явились перші струмки, а в повітрі — вологий запах землі та старих трав.

Арго став більшим, і тепер уже не просто слідував за Алісою — він захищав її. Одного разу, коли дівчина збирала дрова, з кущів вискочила лисиця. Вона була зголодніла, дика. Арго не напав — він просто став між ними, і лисиця втікла, не зробивши жодного руху.

Аліса вперше відчула — в ньому є щось більше, ніж інстинкт. Рішення, усвідомлення. Арго не був звичайним вовком.

Та цього вечора щось змінилося. Вона помітила це, коли вийшла з хати. Біля дверей, просто в снігу — чужі сліди. Ведуть з лісу до хати, кружляють, а потім… зникають.

Арго обнюхав їх, напружився, шерсть на загривку стала дибки.

— Хто це був?.. — тихо мовила Аліса.

В ту ж мить з-за дерев пролунав свист. Глухий, короткий. І ще один — далі, праворуч. Аліса завмерла.

Арго зиркнув на неї, і вона зрозуміла: він чекає на її рішення. Не діє сам. Вона зробила знак рукою — йти за нею в дім. Вовк послухався.

У ту ніч Аліса не спала. Арго лежав біля дверей, а дівчина дивилася у вікно. Там, серед дерев, миготіли тіні. Вона відчувала: за ними стежать.

---

Наступного ранку до її порогу прийшов пан Марко — старий лісник.
— Ти бачила когось? — спитав він без привітання.

— Ні, тільки сліди…

— Це Ярема, мисливець. Не любить, коли щось "дике" виходить з-під контролю. Він сказав, що в селі вовк. І що його треба прибрати.

Аліса мовчала. В очах її з’явилась рішучість.

— Арго — не просто вовк. І він нікого не чіпає.

— Я це знаю, дитино, — зітхнув Марко. — Але Ярема... він не слухає. Він полює.