Аліса і поклик Арго
Розділ 1 : Пастка в тиші
Село стояло на краю лісу, який місцеві з повагою називали Диким. Він не мав чітких меж і не підкорявся жодним законам, окрім своїх — стародавніх, мов камінь. Саме там, серед дерев, що тягнулися до неба, жила дівчина на ім’я Аліса.
Аліса з дитинства тікала до лісу, коли світ ставав надто гучним. Її душа шукала тишу серед шелесту хвої, шепоту вітру й далеких голосів птахів. Вона знала цей ліс краще, ніж вулиці села, і він, здавалося, приймав її — мов свою.
Одного зимового дня, коли сніг скував усе довкола білим покривалом, Аліса почула щось дивне. Слабке скиглення, ледве чутне, як шепіт у завірюсі.
Вона рушила на звук, ступаючи обережно, і зупинилася біля старої сосни. Під нею, серед обломків гілок і слідів боротьби, лежало вовченя. Маленьке, сіре, скуйовджене. Його лапка була в пастці. Його очі — не дикі, а налякані й втомлені.
— Тихо-тихо, — прошепотіла Аліса, опускаючись навколішки.
Вона не боялася. У лісі вона навчилася головного — слухати. І вовченя мовчки дозволило їй торкнутися лапки. Пастка була стара, заіржавіла, але все ще гостра. Зіскрипіла клямка — і лапка звільнилась.
Аліса загорнула вовченя у свій теплий кожушок і понесла додому, не озираючись. Відтоді все змінилося. І саме в той день у її житті з’явився він — Арго.
Відредаговано: 16.06.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
