Наречена

ЇЇ високе чоло, обрамлене німбом пишної зачіски, прикрасила розкішна корона. Гордовита, сповнена гідності постава наче сховалась у мереживному мареві. Смиренний погляд сполоханим метеликом випурхує з-під напівопущених вій і тріпоче на ніжних пелюстках тендітних квітів, що розквітли у складках її весільної сукні. Сьогодні найщасливіший день в її ще такому юному житті. Вона виходить заміж за омріяного принца, коханого Ендрю. Але чому на серці так тривожно?

Дівчина на мить завмерла, вслухаючись у тишу, наче намагаючись впіймати, втримати те якесь неспокійне передчуття, що бриніло в повітрі. ЇЇ від народження нечутливе вухо, що лиш іноді могло зреагувати на надмірно гучні звуки, вловило незнані раніше хвилі невідомої частоти, що відлунням дзвеніли у скронях, змушуючи серце злякано бухкати у грудях. Треба заспокоїтись. Все буде добре. Все вже добре. Все просто чудово! Скоро вони з Андреасом стануть чоловіком та дружиною. Вона так чекала цього дня!

Надворі людно. Натовп розступається, звільняючи сходи перед маленькою, ніби ляльковою, церквою. Крихітну, з різьбленим дерев’яним ганком, її наче вирізали з картини придворного художника десь у далекому Петербурзі й обережно залишили тут, на Матільденгохе, сяяти своїми золотоверхими маківками на тлі похмурого гессенського неба. Але перед Алісиною красою навіть суворі хмари розступаються, її корона виблискує в яскравих сонячних променях, що стрілами пробиваються крізь пелену стиглого осіннього передгроззя. Та блиск той не сліпить, а навпаки - дівчина наче пливе в білому сяйві легкого серпанку, оповита невидимою благодаттю.

- Чи готова ти, Алісо фон Баттенберг, взяти за чоловіка Ендрю, принца Грецького і Данського, що його тут перед собою бачиш?

Дівчина затамувала подих. Вона не встигла зчитати слова з вуст священика. О Господи, що ж він сказав? О ні!... Набравши повні груди повітрня, вона майже прокричала:

- Ні...

Навіть вишукане та вишколене суворими аристократичними правилами товариство не стримало свого подиву. Що-о-о-о?! Як це?! Та що вона собі думає. Яка ганьба!!! Лишень святий отець не розгубився і спокійно ще раз повторив своє запитання, чітко вимовляючи кожне слово:

- Чи готова ти, Алісо фон Баттенберг, взяти за чоловіка Ендрю, принца Грецького і Данського, що його тут перед собою бачиш?

Аліса усміхнулась:

- Так, готова! – вигукнула вона своїм гортанним голосом.

Присутні зітхнули. Слава Богу! Але... Бідолашний... Як же ж він буде жити з глухою? Ну і що, що вона красива. А який у неї неприємний голос. Ніби скрип або крик якогось зраненого птаха. Невже не можна було обрати когось іншого? Та хоч би і Луїзу. Хай не красуня, але все ж краще за цю недолугу. Леді Мері багатозначно глянула на герцогиню, прикриваючи віялом єхидну посмішку на пишних вустах.

- О-о, вітаю. Вітаю, люба!

- Які ж ви гарні!

- Ви чудові!

- Неперевершено! Щирі вітання!

Гості радісно загомоніли, раз-по-раз присідаючи в реверансах, поздоровляючи молоду пару. А з апсиди на вівтар пильно дивилася Богородиця, притискаючи до грудей малого Ісусика. Церковне небо також чомусь тривожне, ангели згорнули крила, ніби ховаючись від невидимої загрози. Голосно задзвонили дзвони і тут же вдарило громом. Аліса ледь здригнулась – то чи не єдині звуки, які вона може почути. Запахло дощем і ладаном...