Розділ 94

Аліса з Крістофоро чекали пів години, а потім Майкл вийшов та знову сів в свій автомобіль. Чогось чекав. Дівчині знову довелось згинатись, щоб сеньйор Пачіні її не помітив.

- Цікаво, що можна було робити тридцять хвилин? Для повноцінного візиту батька – мало. На півгодинний візит їхати в передмістя – дурниця.

- Можливо, щось термінове.

- Белліні навіть не згадав про свого сина. Враження, що ці зустрічі більше необхідні самому Майклові. Невже він ніколи не згадував про свою сім’ю? Чи звідки він хоча б?

- Ні. Чомусь ніколи про це ми не говорили. Стільки разів розмовляли, але не про це. Він мені колись зустрічатись пропонував, а коли я вже вийшла заміж за Марчелло, то теж все казав, щоб я розлучилась, що Марчелло мені не пара, що краще б я за нього вийшла.

- Не бачу захвату на твоєму обличчі.

- Майкл… З ним все непросто. Він… Знаєш, є люди з якими нібито нормально все в спілкуванні, а нібито і ні. Якийсь дискомфорт все рівно присутній.

- Щось схоже на страх?

- Не знаю. Просто не все мені подобалось. Наприклад, інколи інтонації, якісь різкі реакції чи, навіть, дії. Він казав, що я йому подобаюсь, але в іншу мить я його дратувала. Це було дивним і непослідовним.

- Щось він довго в машині сидить. Піду запитаю, чи потрібна допомога.

- Ти що?! Він же тебе впізнає!

- Ми особисто не зустрічались, то ж…

- Крістофоро, я тебе прошу – нехай їде вже собі. Потім самі розберемось.

- Він сам вийшов з машини і йде у нашому напрямку. Алісо, по моїй команді вихлдь з автомобілю. Ось пістолет. Блок з дверей я зняв.

- Крістофоро!

- Жодних заперечень, Алісо! Жодних!

Майкл порівнявся з машиною та одразу підійшов до дверей з боку водія.

- Добрий день. Ви ж той славнозвісний слідчий з Турину. Альфредо, здається, чи не так?

- Альберті. Крістофоро Альберті.

- Так, точно. А це хто з Вами?

- Мій помічник. Втомився з дороги.

Аліса закрила обличчя каптуром та склонила голову набік в сторону вікна.

- Ви когось чекаєте?

- Тут мешкає мій колега. Сеньйор Белліні. Чули про такого? Мені здалось, що Ви заходили в його двір, сеньйоре Пачіні?

- Знаєте, хто я. Тому, можливо, й знаєте, чому я туди заходив.

- «Чому» – може й так. Але для чого – ні.

- Сеньйоре Альберті, виходьте з салону. Відмови не приймаються.

- Мені й тут добре. Для чого?

- Я Вас дуже ввічливо прошу – ходімте зі мною. Я думаю, Ви не озброєні. Це ж приватний візит. А я ось – ні. Й Алісу розбудіть. Напевно, не зручно так сидіти.

- Майкле, Ви ж розумієте, що це погроза представнику поліції? Я то, звісно, можу вийти, але що це змінить?

- Я сказав – хутко виходьте!

Майкл навів пістолет на Крістофоро.

- Зараз, Алісо!