Розділ 91

«Псяко…»

Крістофоро встиг втримати Алісу, тому що вона вже збиралась підбігти до ліжка. Дівчина не хотіла, щоб в її присутності хтось ображав її батька чи пам’ять про нього.

- Ні, не Фіоренцо Вінченці. Мене звати Крістофоро Альберті. Я слідчий головного поліцейського управління Турину.

- Щось знайоме… Отже, ти точно знаєш, хто я. Чого тоді припхались?! І, до речі, де Берта? Ця стара почвара знову десь тиняється!

- Може вона втекла від вас, щоб не чути цього хамства весь час?!

Аліса не втрималась. Їй здавалось, що з рота цього стариганя витікає бруд.

- Замовкни, дурне дівчисько! Краще дай мені ліки.

- Краще отрути…

Це Аліса сказала пошепки, але Крістофоро почув її і легенько посміхнувся.

- В нас є до Вас питання. Чи маєте Ви змогу на нього відповісти?

Крістофоро намагався говорити стримано, але і йому давалось не легко.

- Звісно. Яке ж я маю право відмовити своєму колезі.

Це звучало, як злий жарт, а Крістофоро було образливо думати, що він з цією людиною колеги.

- Чому ви сказали, що мій батько мав вже давно бути мертвим?

Крістофоро на мить прикрив очі. Він хотів поставити інше питання, але понаднормова емоційність Аліси цьому завадила.

- О, дитино! А чому б йому не бути мертвим?! Для цього було зроблено все. Роберто та всі наші розробили безпрограшний план.

- Ви розумієте, що зізнаєтесь у причетності до вбивства в присутності представника закону?

- Дитино, мені все рівно. Я не осудний. З дня на день помру. Кому ж буде винесено вирок?! Не сміши мене, а то раптом зараз одразу помру.

- Роберто мертвий.

- І не дивно.

- Це ви надіслали коробку з зібраним компроматом?

- Дівчинко, я не злажу з цього ліжка вже три роки. Яким чином?

- Ви могли попросити свою помічницю…

- Ні. Я їй нічого не довіряю зі своїх документів. Обійдеться.

- Тоді ж хто..?