Розділ 90

- Це цей будинок?

- Так, номер той самий.

- Дивно виглядає.

- Так, якось занедбано. Сподіваюсь, що хтось нам все ж таки відчинить.

- Він сам живе?

- В досьє вказано, що сеньйор Белліні немає сім’ї, ані жінки, ані дітей.

- Може хоче б якісь помічники...

- Зараз побачимо.

Ворота були відчинені. У дворі не було нікого, навіть собаки. Аліса боялась собак, але зараз вона не відмовилась побачити хоча б одну на ланцюгу. Це хоча б нагадувало , що тут хтось живе.

- Мені не комфортно.

- Алісо, я з тобою.

Двері в будинок були теж відчинені. Крістофоро та Аліса зайшли в середину майже безшумно. На другому поверсі щось впало.

- Туди.

Крістофоро взяв Алісу за руку – і вони так само тихо почали підніматись на другий поверх. Добре, що був день і була достатня кількість світла, тому що виникала підозра, що й електрики немає в цьому будинку. Коли є електрика, є бодай якісь звуки в принципі. На другому поверсі теж було безлюдно. Але в кінці коридору знову щось впало.  Крістофоро та Аліса зрозуміли, що треба прямувати туди. Єдине, що Крістофоро показав Алісі, щоб вона мовчала, а сам дістав пістолет та тримав його напоготові. В кінці коридору знаходиться кімната. Вони зайшли в неї і побачили на ліжку чоловіка. Він намагався щось взяти з тумбочки. Але було зрозуміло, що вже двічі йому це не вдалось.

- Берто, це ти?

- Ні.

- А хто це?

- Ви нас не бачите?

- О, дівчина. Давно в мене не було в гостях дівчат. Хто ти, дитино?

- Я Аліса. Аліса Вінченці.

Чоловік нічого не відповів. Повисла незручна пауза.

- Я чув чоловічий голос. Фіоренцо, це ти? Ти ж маєш бути вже декілька років як мертвий, псяко?!