Розділ 89

- Ну що вже знайдено відповідність по фото?

- Так. Це колишній голова поліцейського управління в Турині. Дивно, що Ви його, сеньйоре Альберті, не впізнали.

- Я почав працювати, коли він вже напевно був у відставці.

- Можливо. Та й на фото він досить молодий.

- Так, цікаво, в якому році було зроблено цей знімок? На жаль, на звороті немає ніяких поміток. Чи можна якось визначити давність цього знімку?

- Я думаю, це нереально. Якщо були якісь похідні, наприклад, плівка, тоді б ми щось спробували.

- Чи живий ще цей чоловік?

- Так, наче, так. Принаймні іншої інформації у нас немає.

***

- Знову хтось пов’язаний з поліцією... Скільки можна?! Таке враження, що все навколо просочено брехнею, ненавистю та відсутністю честі.

Крістофоро вийшов з відділку поліції, і його охопила маса почуттів.

Обурення. Нерозуміння. Злість.

Так, злість. Тому що все доросле життя, період навчання, підготовки до майбутньої професії, завжди Крістофоро вірив в справедливість, в силу закону. Тепер він відчував себе абсолютним дурнем. Наївним дитям, яке вирішило, що якщо люди присягнули служити на благо інших людей, захищати їх, то вони невпинно будуть це робити, не порушуючи свої власні встановлені правила.

Крістофоро вирішив відвідати офіцера у відставці, але подумав, що це краще буде зробити в компанії Аліси. Не чесно буде по відношенню до неї поїхати, можливо, до людини, яка щось знає.

- Алісо, не розбудив?

- Ні...

Було чути, що Аліса якраз таки ще спала і не дуже прокинулась.

- Алісо, я знайшов адресу того чоловіка. Ти поїдеш зі мною туди, до нього?

- Мг...

- Алісо...

Дівчина не відповідала – і Крістофоро зрозумів, що вона спить далі. Тому сеньйор Альберті поїхав до себе додому. Він вирішив, що йому теж треба трохи відпочити.