Розділ 87

Кабінет Роберто Марконі, напротивагу до кабінету Фіоренцо Вінченці, був наповнений замками та можливими до існування схованками.

- Мені здається, щоб це все відкрити… В когось є чарівна паличка?

- Крістофоро… Будь ласка, трішки більше серйозного ставлення.

- Я вже втомився, тому що вся ця серйозність ні до чого хорошого не приводить. Таке враження, що нас затягує послідовно в якесь болото. Тому мої жарти чи, як ти кажеш, «не серйозна поведінка» допомагає мені хоча б залишитись ментально стабільним.

- Хіба вас не вчили цьому на юридичному?

- Вчили, але реальність від книжок разюче відрізняється. Повір мені.

- Вірю. Дивись, Єва завбачливо залишила нам зв’язку ключів. Тепер у нас буде нічний квест: підібрати ключ до відповідного замку.

- Треба було погодитись на вечерю чи склянку води попросити випити…

- Якщо чесно, я боюсь в цьому будинку хоча б щось коштувати.

- Чому?

- Я до Єви нейтрально ставлюсь, але знаючи через що вона пройшла – я не можу заздалегідь знати чи не утне вона щось чи ні.

- Ти думаєш, вона захоче нас отруїти?

- Слухай, вона жила все життя в пеклі. Нормального ставлення чи оточення Єва не знає. Тому я не хочу…

- Але ж ми зараз в неї в будинку. Ти не боїшся, що вона, наприклад, кинеться на нас з ножем?

- Нас же двоє, а вона одна. Не сміши мене.

- Алісо, інколи я навіть не хочу знати, які думки у тебе в голові.

- То й не треба, Крістофоро. А раптом я щось погане про тебе думаю.

- Мені було б добре, якщо б ти хоча б щось про мене думала.

- Крістофоро, шукаймо далі. Не відволікайся.

Аліса та Крістофоро повідкривали кожну шафку почергово, щоб не спричиняти великий безлад. Їм треба було впоратись з усім хоча б до ранку. Це було схоже на безкінечний лабіринт, з якого нереально було знайти вихід.

- Алісо, я знайшов!

- Що?

- Дивись. Спільне фото Роберто, Фіоренцо та… якогось чоловіка.