Розділ 86

В будинку Єви Марконі світилось тільки одне вікно, решта будинку було оповито темрявою. Аліса та Крістофоро приїхали без попередження. Вони не хотіли надавати можливості щось приховати від них. Ворота були зачинені, тому їм довелось скористатись дзвінком. Після того як вони представились, через декілька хвилин їм дали дозвіл на проїзд. Біля входу їх зустріла помічниця сеньйори Марконі.

- Сеньйора Марконі вас чекає.

В будинку здавалось ніхто не мешкає. Було дуже тихо, темно та майже відсутні люди.

- Можливо вже пізно для візиту, але у нас є для цього нагальна потреба.

- Пройдіть, будь ласка, у вітальню. Чи можу я вам щось запропонувати з їжі чи напоїв?

- Ні, дякуємо…

- Може чашечку…

- Ні, дякуємо. Крістофоро, ми не їсти чи пити сюди прийшли.

- Добре-добре. От помру від зневоднення.

- Крістофоро, не змушуй мене говорити тобі погані слова.

Крістофоро показав жестом, що його рот закритий на замок.

У вітальню війшла Єва. Вона була вдягнута в нічний халат. Напевно вже збиралась лягати спати.

- Добрий вечір, сеньйоро Марконі. Ми перепрошуємо за пізній візит. Але в нас є дещо, що належить Вам.

- Мені?

- Так. Чи можемо ми поговорити десь окремо? Без зайвих вух.

- Ходімте, будь ласка, в кабінет Роберто.

Кабінет знаходився у найвіддаленіший частині будинку. Здавалось, це було зроблено спеціально, щоб ніхто туди не зміг дістатись.

- Єво, я знайшла це в мого батька в сейфі. Я вважаю, що важливо, щоб це було у Вас, тому що це належить Вам.

Аліса дістала з сумки шкатулку. На мить їй здалось, що Єва трішки відсахнулась від цього предмету. Але потім вона взяла її в руки. Аліса обережно поклала поруч з Євою ключ від шкатулки на стіл. Єва відкрила дерев’яну коробку – і в кімнаті знову залунав передзвін.

- Я подарувала це Фіоренцо. Я була танцівницею балету і хотіла, щоб це нагадувало йому про мене. Я і не думала, що він це зберіг.

- Є ще дещо. Це було сховано на дні шкатулки.

Аліса простягнула їй каблучку.

- Фіоренцо спочатку зробив мені пропозицію, але потім сам відмовився.

- Його змусив до цього Ваш батько, Єво. Ось документ, який це доводить. І, до речі, мій батько все життя зберігав цього листа. Я думаю, що він на слово повірив Роберто і так і не дізнався про існування Катрін. Якщо треба, ми можемо вийти і залишити Вас зі спогадами наодинці. Але…

- Що? Можливо вам потрібна моя допомога? Тільки спитайте.

- Нам потрібен Ваш дозвіл на обшук цього кабінету. Це неофіційно. В нас немає ордеру. Але це дуже потрібно. Існує ще людина, яка як лялькар, ховається за ширмою подій.

- Звісно. Після того, що ви зробили – просіть, що завгодно. У вас стільки часу, скільки вам буде потрібно.