Розділ 84

Інтер’єр кабінету не змінився з того часу, як Аліса була там. А було це дуже давно. Видно, що прибирали там, але все лежало на своїх місцях. Аліса відчувала себе в кабінеті свого батька не дуже зручно та комфортно, але дівчина збиралась провести там якийсь час, тому намагалась уникати зайвих емоцій.

- Це єдине місце, окрім, звісно ванних кімнат, в будинку, де немає камер

відеоспостереження.

- Алісо, може нам треба тоді було прийти з ордером? Тому що зараз все, що ми знайдемо, не буде вважатись офіційним доказом.

- Крістофоро, нам це й не потрібно. Ми маємо знайти певний зв’язок між Фіоренцо та можливим збирачем інформації.

- Може це був той чоловік, якого я зустрів у Мілані? Він ще свідчив під час суду над Роберто Марконі.

- Чому ж тоді він не віддав тобі це все одразу, а чекав ще певний час і до того зробив все так таємно? Це не розумно, я вважаю. І не логічно.

- Що тоді нам конкретно шукати?

- Ти дивись на столі всі документи, які знайдеш. І в самому столі можеш теж подивитись. А я спробую відкрити сейф.

- Чому спробуєш? Ти не знаєш код?

- Колись знала. Треба час, щоб згадати.

Кожен зайнявся своєю справою. Крістофоро було дивно і незвично щось шукати в столі, нехай вже померлого, когось дуже значимого в кримінальному світі. Було цікаво, що всі шухляди були не зачинені. Крістофоро здавалось, що тут має бути все на кодових замках чи амбарних хоча б. Але все було відкрито і доступно. І через це сеньйор

Альберті вирішив, що нічого змістовного чи значимого він там не знайде. Вся надія була на те, що Аліса все ж таки відкриє сейф.

- Алісо, в тебе щось виходить?

- Майже. В мене вже не стільки можливих комбінацій.

Чотири години. Пройшло чотири години, поки Аліса змогла нарешті підібрати код.

- Бінго!

- Невже вийшло?

- Крістофоро...

- Я просто вже втратив надію.

- А що знайшов ти?

- Нічого. Що в сейфі?

- Знову якісь документи. І якась шкатулка. Дивно, я ніколи такої не бачила у нас вдома.

- І що в ній знаходиться?

- Не знаю. Треба ще тепер до неї знайти ключ.

- Боже, я тут напевно і помру від нудьги, якщо ми ще чотири години чи більше витратимо на це.

- Не поспішай помирати, Крістофоро. Ось він, за скринькою одразу, прив’язаний до якогось листа.