Розділ 83

- Ти думаєш, це реально дізнатись, Крістофоро?

- Що дізнатись, Алісо?

- Я ж кажу – ми ще не знаємо, хто підкинув тобі ті фотографії. Ти слухаєш мене чи ні?

- Мені все рівно, хто це зробив, якщо бути чесним. Нам допомогли – і все.

- Ти думаєш, що та людина, яка це зробила, може мати компромат чи доступ до інформації, наприклад, яка стосується тебе чи мене.

- Тобі є що приховувати, Алісо? Розкажи мені всі свої секрети.

- Я серйозно, Крістофоро! Одна людина може перевернути все з ніг на голову. Це добре, що в цій ситуації це було нам на користь. Але що буде, якщо ні?

- Алісо, ти зараз думаєш не про те, що треба.

- А про що треба думати?! Чи чекати все життя, кожен день, що можливо така коробка з фотографіями чи документами з’явиться в когось з нас?

- Що ти пропонуєш?

- Щось робити. Шукати. Я не хочу все життя боятись. Я за цей період, таке враження, прожила десять життів, і я виснажена. Я не хочу ще раз проходити це все.

- Алісо, і де ти хочеш шукати цю людину?

- Ти – слідчий, а не я.

- Ти багато хочеш від мене, Алісо. Знайти людину-неведимку не так просто.

- Я почула тебе, Крістофоро.

Аліса вийшла за межі кладовища у напрямку зупинки.

-Ти куди, Алісо?

- Знаєш, я сама впораюсь. В мене вже є досвід.

- Ти не так мене зрозуміла.

- Як ще можно було зрозуміти твої слова? Ти не можеш і не хочеш. Все зрозуміло.

- Я цього не казав.

- Крістофоро, зараз буде мій автобус. Я поїду шукати ще третю сторону.

- Я поїду з тобою.

- Ти впевнений? Ти ж не віриш, що це можливо.

- Я думаю, ми впораємось разом. Хоча б спробуємо. Але куди ти збираєшся зараз їхати?

- В будинок батька. Я думаю, що в його кабінеті я знайду багато чого цікавого.

***

- Сеньйоро Леоні, Ви не попереджали, що приїдете?

- Цей будинок належить мені, тому я вважаю, що не маю попереджати про приїзд.

- Так, звісно. Вибачте. Вам потрібна допомога?

- Мені потрібен ключ від кабінету батька та щоб без потреби ніхто не заважав. Дякую.