Розділ 82

Крістофоро не міг повірити своїм очам і вухам. Роберто перераховув половину управління поліції, мерії та навіть одного з міністрів та заступників міністрів.

- Сеньйоре Альберті, як Ви думаєте, у нас будуть якісь проблеми?

- Ми маємо діяти на випередження. Юридично в нас дійсно не було прямих доказів вини Роберто Марконі. Я міг спокійно дати дозвіл на його звільнення. Якщо брати до уваги злочини сексуального характеру, то те, що мало доказову базу у формі відео, вже втратило термін дієвості. Хто його забрав біля слідчого ізолятора – це нікому не відомо. Тепер шукайте повне відео. Ми маємо знайти відправника – тоді ми знайдемо Роберто.

Про Алісу Крістофоро намагався не думати. Тому що, як тільки він починав думати про те, як вона, як вона це все переживає, чоловікові хотілось бігти кудись, щоб її знайти, заспокоїти, захистити. Знати ще б, куди бігти.

- Ми знайшли відео. Серверів декілька. Його наче відправляли декілька людей одразу з різних регіонів та різних країн.

- Чи є якісь зачіпки? Як ми його можемо знайти? Мені вже втретє телефонує керівництво. Я думаю, після того, що оголосила Генеральна Прокуратура, нас чекає не один «веселий» день.

- Почекайте, увімкнулась геолокація на телефоні Роберто Марконі. Йому мали його повернути після звільнення з СІЗО.

- Чи можемо ми відслідкувати сигнал?

- Так. Дуже чітко. Я вже скинув координати.

- Тоді їдемо.

***
- Я й не сподівався, що знайду тебе тут.

- То чому тоді прийшов?

Крістофоро стояв позаду Аліси біля могили Фіоренцо Вінченці. Дівчина, навпочіпки сидівши, спалювали якісь документи.

- Що ти робиш, Алісо?

- Я не хочу, щоб хто-небудь дізнався, чим все ж таки займався мій батько. Я не поверну тих людей чи долі тих людей, які він занапастив або мав до цього відношення. Я не хочу. Він вже мертвий. Нічого не змінити.

- Чому ти не відповідала на мої дзвінки чи повідомлення?

- Мені потрібен був час. До речі, як тобі відео? Я бачила, що його показали в новинах. Епічно, чи не так?

- Алісо, ти розумієш, що все могло завершитись не так «епічно», як ти про це говориш? Що взагалі було в твоїй голові, коли ти це все придумала? Чому не порадилась зі мною? Хоча б щось сказала!

- Я тобі залишила повідомлення, Крістофоро! Ти не маєш права, і ніхто не має права казати мені бодай щось з цього приводу!

- Алісо...

- Ні! Ніхто не зможе мене зрозуміти! І я врятувала тебе! Твоє життя, твою репутацію! Хіба до тебе є хоча б якісь претензії?! Юридичні чи професійні? Навряд чи... Тому не варто мене повчати. Я, як якийсь гросмейстер, зіграла цю партію досконало.

- Алісо, я не хотів тебе образити. Я просто дуже боявся за тебе. З тобою могло статись все, що завгодно.

Вони замовкли. Документи та фото вже майже перетворились на попіл. На кладовищі було тихо. Ніщо не має тривожити спокій померлих.

- Коли я під’їжджав сюди, то не бачив той чудовий жовтий спорт кар. До речі, де ти його так швидко взяла, і куди ти його встигла сховати?

- Я його повернула туди, звідки взяла. Колись мене в дитинстві навчили повертати речі на місці.

- Що ти маєш на увазі?

- Це машина Роберто Марконі. Єва дозволила мені нею скористатись. Потім ми домовились, що я поверну її назад.

- Ти хочеш сказати, що, по суті, забрала Роберто на його власному автомобілі???

- Так, звісно. А що? Питань до Єви теж не буде. Всі в будинку бачили її весь це час. То ж в неї є алібі.

- А тебе ніхто не зможе видати?

- Камери були вимкнені. І в мене склалось враження, що і всім працівникам в будинку теж не було дуже прикро від передчасної смерті їхнього господаря.

- Куди ти тепер, Алісо?

- Куди..?

- Ти казала, що як все завершиться, ти куди-небудь поїдеш?

- Ми ще не знаємо, хто підкинув тобі ті фотографії.