Розділ 77

- Як ти думає, що в тому пакунку?

- Не знаю. Коли я його взяла в руки, він мені здався досить важким. Принаймні, цей конверт так не виглядає. Ти помітив?

- Якщо чесно, в цьому хаосі (там в тебе в квартирі поліція, тут тебе швидка забирає) я його просто швидко схопив, а потім, коли з’явилась можливість, завіз собі додому. Тому, яка була вага пакунку, я навіть не звернув увагу.

Далі вони йшли мовчки, кожен думаючи про своє. В квартирі Крістофоро було тихо. Це дуже відрізнялось від того шуму, який був на вулиці. Навіть шум в голові Аліси від надмірної кількості думок зник, як тільки переступила поріг квартири слідчого. Її це здивувало. Для неї це було незвично.

- Алісо, щось не так?

- Ні-ні. Все добре.

- Ти просто застигла...

- Я подумала, може я приготую вечерю. Якщо я буду вже в тебе сьогодні гостювати...

- Алісо, навіть не думай. Якщо я тебе вже запросив – ти моя гостя. То ж готувати буду я. Я теж хочу, щоб ти спробувала, як я готую.

- Добре. Тоді я відкрию поки що той пакунок.

- Можеш це зробити на кухні. Я хочу теж бути свідком цьому.

- Звісно.

Аліса знайшла пакунок на дивані і пішла з ним на кухню.

- Алісо, що ти робиш?

Дівчина ввімкнула ліхтарик на телефоні і почала дивитись на вміст пакунка на просвіт.

- Дивлюсь, чи нема там нічого небезпечного.

- Ти передивилась шпигунських фільмів.

- Я проігнорую цю твою насмішку. Ти краще розкажи, що з моєю квартирою? Що там шукали?

- Я думаю, що в першу чергу – тебе. Хотіли налякати. Коли тебе там не знайшли, напевно вирішили знайти хоча б щось. Невпевнений, що ті, хто приходили знають про конверт чи фотографії, але здогадки про наявність хоча б якихось документів...

- Треба буде завтра перевірити, чи все в наявності.

- Підемо разом.

- Крістофоро!

- Алісо!

- Готуй вечерю.

- Дивись пакет.

- Добре.

- Добре.

Аліса почала відкривати конверт. Там було декілька документів та флешка.

- Що в цих документах?

- Поки не знаю. Крістофоро, в тебе є ноутбук? Треба відкрити флешку.

- Так, зараз принесу.

Крістофоро пішов, щоб принести комп’ютер, Аліса тим часом переглядала документи.

- Я не розумію. Ці документи не стосуються мене. Жодного з них не стосується ані нерухомості, ані цінних паперів. Крістофоро! В тебе щось горить на плиті!

- Ось, тримай ноут. Це м’ясо.

- Йди, рятуй своє творіння.

- Як ти там сказала? Я проігнорую цю твою насмішку.

Запанувала тиша. Аліса налаштовувала комп’ютер, а Крістофоро рятував вечерю.

- Алісо, ну що там? Що на флешці?

- Вона з паролем.

- Цікаво. Які вже пробувала слова?

- Ім’я батька, прізвище та номер банківської комірки.

- Твоє ім’я чи рік народження?

- Ні, жодне з цього не підходить.

- Що ще може бути?

- Може «Єва»?

- Єва?

- Так, це ім’я матері Катрін. Як я зрозуміла, вона була єдиним коханням батька.

- Спробуй.