Розділ 76

- Знову цей запах…

Аліса заледве ворушила вустами. Вона відчувала лікарняний характерний запах – суміш ліків та відчаю. Так, напевно, могли б пахнути сльози, якщо б в них був запах.

- Алісо, ти як?

Крістофоро почув, що дівчина щось говорить, але зовсім не міг розчути сенс. Аліса почала кашляти, аби прочистити горло. Їй здавалось, що щось застрягло й заважає їй дихати і, відповідно, говорити.

- Невже знову ця клята лікарня?

В неї вийшло вимовити цю фразу, але дуже тихо.

- Просто хтось втратив свідомість. Не знаєш, хто б це міг бути?

- Я хочу пити. Є вода?

- Так, зараз дам.

- Крістофоро, що з квартирою? І я, здається, десь загубила пакет з банку.

- Не хвилюйся. Пакет в мене вдома. Біля твоєї квартири чергують поліцейські, завтра поставлять інші двері та змінять замки. Ти втратила свідомість. Лікар каже, що це все такий прояв стресу. Він тобі виписав заспокійливе та вітаміни. Я все вже купив. Але лікар хотів ще додатково з тобою поспілкуватись, коли ти прийдеш до тями і відпочинеш.

- Добре.

Через годину, коли вже відбулась розмова з лікарем й Алісі було дозволено їхати додому, вони з Крістофоро йшли пішки через парк, прямуючи в квартиру слідчого.

- Чому сьогодні без таксі?

- Лікар сказав, що тобі необхідно більше гуляти та дихати свіжим повітрям.

- Ти з усіма людьми, хто має відношення до розслідування, такий турботливий?

- Ти ж знаєш, що мені подобаєшся. А так – ні. Це не етично.

- Отже, Ви, сеньйоре слідчий, порушуєте закони моралі. А ще зараз ведете мене до себе додому й хочете, щоб я жила з Вами. Крістофоро, якщо серйозно, для чого це все? Сам сказав, що завтра мені поставлять нові двері в квартиру, там є охорона. А сьогоднішню ніч я можу перечекати в готелі.

- Алісо, тільки чесно, я тобі зовсім ніяк?

- Зовсім.

- Чому? Ти досі кохаєш Марчелло?

- Ні. Мені просто цього всього не треба зараз чи в найближчий час.

- Я можу зачекати.

- Крістофоро, в мене немає жодних емоцій ні до кого. Я спустошена, розумієш? Мені немає ніякого діла ні до кого. Я хочу просто, щоб ця вся епопея закінчилась. І тоді я зможу нарешті відпочити. Може я взагалі кудись поїду. Туди, де мене ніхто не знає. Туди, де немає нікого, хто б знав щось про моє минуле чи теперішнє. То ж твоя симпатія для мене зараз просто як ще одна інформація, щось, з чим мені потрібно взаємодіяти. А я не хочу.

- Я тебе почув. Але хоча б сьогоднішню ніч ти будеш спати в моїй квартирі.

- Чому?

- Треба прослідкувати, як на тебе вплинуть ліки. Ти погано себе почувала – треба спостерігати за твоїм станом здоров’я. І до того ж пакет. Необхідно все ж таки дізнатись, що там і чим це нам може допомогти.

- Ти не зупинишся?

- Надія – це єдине, що нам залишається.

- Мені інколи здається, що в мене навіть і цього не залишилось.

- Я думаю, це не так. Ти ж ще сподіваєшся, що Роберто Марконі отримає своє покарання?

- Так, я для цього зроблю все можливе. Він – не людина.