Розділ 66

Єва Марконі жила у фільмі жахів все своє свідоме життя. Вона не знала іншого, окрім такого короткотривалого просвітлення, – стосунки з Фіоренцо Вінченці. Вона з ним познайомилась випадково. Єва була балериною. Танцювала в кордебалеті. Не те, що вона ні до чого не прагнула, не хотіла досягнути вищої посади в театрі. Ні, вона просто не бачила в цьому сенсу. Вона знала, що після тренувань та виступів повернеться до дому, – і все почнеться знов.

Фіоренцо не був занадто красивим чи надто розумним. Ні. Чи мав він престижну роботу та перспективне майбутнє? Ні. Чи його репутація говорила сама за себе? Так, звісно. Всі знали, що Фіоренцо Вінченці – це принц кримінального світу. І зв’язуватись з ним – це небезпечна справа. Але Єва знала, що насправді є небезпекою, тому їй дуже лестила увага Фіоренцо. А він в свою чергу залицявся вправно. Він кохав Єву. Для нього вона була, як недосяжна мрія. Красива танцівниця, задля якої він приходив в театр, як на роботу.

Вони спілкувались, ходили на побачення, проводили час разом. Єдине, про що ніколи не розказувала Єва, це була її родина. Ніколи жодної згадки. А він і не питав. Це для нього було не суттєвим.

Але одного разу все змінилось. Єва завагітніла – і почався жах. Фіоренцо примусово познайомився з батьком Єви – сеньйором Марконі. Він дізнався про той світ, в якому жила його кохана. До кінця своїх днів Фіоренцо відчував провину за те, що залишив Єву та дитину в руках того монстра.

Тепер в залі суду мали показати доказ жахливого житя Єви. І Аліса подумала, що батько цього б не хотів. Він не хотів би, щоб його кохану ще більше занурювали в бруд. Але це було рішення самої Єви. Аліса зловила себе на думці, що хотіла б сама з нею зустрітись. Вона могла б розказати їй про Катрін та про Фіоренцо. Хоча сама Аліса ніколи не мала з ним близьких відносин. І тепер вона знала причину. Фіоренцо Вінченці втратив душу дуже давно, тому він просто не мав змоги відчувати щось до інших людей, навіть до власної доньки.

В залу суду внесли проектор. Коли поставили запис, Аліса подивилась на Роберто Марконі. Він зблід. І це було напевно вперше в житті, коли він злякався. І злякався він за себе. Бо нікого, окрім себе, не визнавав.