Розділ 62

- Крістофоро! Крістофоро!

Він вже чув цей голос раніше. Чоловік не хотів відкривати очі. Він відчував сильний біль у скронях та на потилиці. Але цей голос… Він причиняв йому неймовірний дискомфорт і не давав знову повернутись в таку приємну темряву. Як тільки він починав занурюватись в неї, сеньйор Альберті знову чув:

- Крістофоро! Прокинься, будь ласка. Зараз вже прийде лікар. Прокинься, дуже прошу.

А він не хотів цього, відчайдушно не хотів. Цей голос здавався йому знайомим, можливо, навіть красивим. Але це не було причиною для того, щоб відкрити очі.

- Крістофоро! Це Аліса. Я дуже тебе прошу, будь ласка, відкрий очі!

Аліса… Хтось знайомий. Аліса. Дівчина-в-біді. Вона б образилась, якщо б почула цю характеристику в бік своєї персони. Це він знав точно, хоча навіть не міг достеменно її згадати. Аліса. Можливо, вона варта того, щоб прокинутись.

- Крістофоро…

- Що…?

- Крістофоро! Нарешті! Лікарю, він відкрив очі, це ж добре?

В палату ввійшов лікар, а за ним медсестра.

- Допоможіть йому, будь ласка.

Через пів години вже Аліса сиділа біля ліжка Крістофоро. Вони помінялись місцями. Звісно вона досі не відчувала себе здоровою, але Крістофоро було набагато гірше. Він більше не приходив до тями. І це її лякало. Лікар сказав, що це нормальна реакція на черепно-мозкову травму, але це не заспокоїло її. Вона хотіла, щоб він був поруч з нею. Катрін зникла. На камерах поліціанти побачили, що якийсь чоловік забрав її, а вона перед цим вдарила Крістофоро. Зараз колеги Крістофоро шукали цього чоловіка. Але Алісі було байдуже. Байдуже до того, що станеться з Катрін, хто той чоловік чи щось ще. Вона втомилась. Вона відчувала це не тільки фізично, а ще й морально. І їй здавалось зараз життєвонеобхідним, щоб Крістофоро одужав.

Ще через три години Алісу розбудили співробітники Крістофоро. Вона сама не помітила, як заснула сидячі на стільці біля ліжка Крістофоро. Напевно все ж таки сил в неї ще було недостатньо. Їй повідомили, що Катрін та її сина знайшли мертвими. Їхні тіла майже обгоріли. Алісу попросили спробувати визнати тіло Катрін, підтвердити, що це вона. Аліса погодилась. Але коли вже вона виходила з палати, Крістофоро прийшов до тями. Тому процедуру з визнанням тіла сеньйори Марконі довелось перенести.

- Крістофоро, як ти?

- Алісо, це ти?

- Так.

- Я чув твій голос. Мені здавалось, що це твій голос. Чи мені б хотілось, щоб це був твій голос, Алісо.

- Крістофоро, не напружуйся. Тобі зараз не можна хвилюватись. Потім розповіси мені про свої марення. Хочеш почути новини?

- Щось цікаве?

- Катрін разом з її дитиною знайшли мертвою. Мене просили визнати тіло. Але це зачекає.

- А того чоловіка знайшли?

- Якого чоловіка?

- Який прийшов в лікарню, представився адвокатом сеньйори Марконі, а коли я прочитав на його візитівці, що його звуть Роберто Марконі, мене знешкодили.

- Роберто Марконі?! Він родич Катрін?

- Не знаю. Це треба з’ясувати.

- Відпочивай. Я думаю, що в Турині ще є люди, які з цим впораються.