Розділ 57

- Охороно? Це Аліса Леоні. Можете відчинити, будь ласка, вхід в ательє. Я забула деякі документи в кабінеті, а рано зранку літак, то ж вони мені дуже потрібні. Так, я зачекаю. Вибачте за турбування.

Аліса поклала слухавку і передала телефон Катрін.

- «Вибачте за турбування»… Ти ж власниця цього всього. Чому ти так прогинаєшся?!

- Я не прогинаюсь. Я просто ввічлива.

- Алісо-Алісо. – Катрін похитала головою. – От, як би я тут хазяйнувала…

- Ні, Катрін. Ми домовились про половину спадку, але не ательє. Ні, ніколи.

- Та не хвилюйся, сестричко! Вона мені не треба. Тільки гроші. Де твої охоронці? Щось довго.

- Нормально. До речі. Як ти збираєшся узаконити всі папери, які я сьогодні маю підписати? Підписані без присутності нотаріуса та не завірені ним, вони не матимуть ніякої сили.

- Юрист буде. Не хвилюйся. Як тільки-но ми потрапимо в приміщення – приїде і мій знайомий.

- Хто він?

- Ви не знайомі. Чому не відчиняють?

- Не знаю! Ти сказала – я подзвонила. Все! Все решта від мене не залежить.

- Добре. Я чекаю ще п’ять хвилин. А далі…

- Що далі? Що ти мені зробиш?!

- Побачиш.

- Тут немає нікого більше, окрім нас. В тебе немає зброї. В будівлі моя охорона, мої люди.

- Хто тобі сказав, що в мене немає зброї?!

Раптом почулись сирени поліцейських автомобілів.

- Як ти змогла викликати копів?!

- Це не я…

- Кажи правду, дурепо!

- Катрін, схаменись!

Катрін почала наступати на Алісу та паралельно діставати з-за поясу джинс пістолет.

- Катрін, що ти робиш?!

- Я зроблю все, щоб ти нікуди не пішла.

Аліса почала бігти, але Катрін наздогнала її та, схопивши за руку, притягнула до себе і приставила зброю до голови.