Розділ 54

- Привіт, сестричко!

На сходах було не достатньо світла, аби Аліса могла розгледіти людину, яка їй це сказала. Але голос був жіночий та знайомий.

- Хто ти?

- Ти мене не впізнаєш?! Як прикро… Стільки часу пропрацювали разом: ти та твоя вірна помічниця. Прямо не розривний тандем!

- Катрін..?

- Катрін. Добре, що ти згадала, як мене звати.

- Не розумію тебе. Я до тебе завжди гарно ставилась. Ти навіть сама мені про це говорила.

- Так, як до сторонньої людини, – так, дуже гарно. А як до рідної – не дуже. Навіть жодного разу до племінника не навідалась чи не запросила до себе пожити… Як це так: рідна тітка, а веде себе так грубо!

- Ти що несеш, Катрін?! Яка я тобі рідна людина?! Чому ти взагалі мене тут тримаєш? Це тебе Розалія підмовила?

- Ні, Розалія тут ні до чого. Хоча, як на мене, вона добре вписалась у мій план, сама того не знаючи. Уяви собі: сама Розалія Голді стала маріонеткою Катрін Вінченці.

- ЩО? Ти – Вінченці?

- А що, Алісо? Думала, що така єдина і неповторна дитина у свого татечка. Золота дитина, принцеса і бла-бла-бла… Ні, не єдина. Я твоя сестра, старша сестра.

- Але я бачила твої документи – в тебе інше прізвище, ти не з Турину, в тебе в графі батько вписаний…

- Мій дідусь. Так. У нас в сім’ї все не так типово. Навіть уявити не можеш, наскільки.

- Як бачиш, я в часі не обмежена. Так що можеш розказати про все, що тільки хочеш, Катрін. Я дуже втомилась, тому мені вже байдуже, як саме я проведу час до своєї смерті. Я ж правильно розумію, ти хочеш мене вбити?

- Дуже хочу, але є дещо, чого я хочу більше, аніж навіть твоєї смерті. Не цікавить, що саме?

- Ні, я ж вже сказала, – мені БА-Й-ДУ-ЖЕ…

- Добре-добре, я сама тобі все розкажу. Дивись, в тебе великі статки, які залишив наш з тобою тато, але залишив лише тобі. Треба ділитись. То ж зараз ми поїдемо до тебе в офіс і підпишемо всі необхідні документи.

- Ти могла підробити документи, коли працювала в мене, і не треба було б влаштовувати всього цього цирку.

- Цирку отже… Але через твого колишнього «клоуна» Марчелло в мене це не вишло! Він дурень найвищого рівня – як можна було взагалі за такого вийти заміж?! Ти ж така вся з себе, Алісо! Куди ти дивилась, га?

- Не твоя справа. Хочеш мій підпис – вези, куди там треба. Але що далі? Ти ж розумієш, що тебе шукають, і будь-які операції з грошима, тим паче через банк, легко відслідкують.

- Вони не встигнуть, тому що не будуть шукати в ательє. Це ж очевидно!