Розділ 51

Алісі снилися кошмари. Вона бігла кудись від когось в цілковитій темряві. Подекуди з’являлися проміні світла, але й вони були сірого кольору. Аліса просто знала, що це світло. Завдяки ньому вона могла побачити, куди бігти. Уві сні дівчина намагалась крикнути, але всі її спроби ні до чого не призвели. Хто її переслідував, вона теж не розуміла. Просто увесь час чула позаду себе кроки. Переслідувач був не один – їх було багато. Потім її хтось покликав: «А-лі-со-о-о! А-лі-со-о-о! Ти де, Алісо?». Це було моторошно. Все тіло здригалось від страху, на очі навертались сльози, а горло стискали спазми. Аліса не знала, що це лише сон і можна прокинутись. Здавалось, що серце зараз зупиниться. Ноги заледве пересувались, адже це була мара, а не реальність. Знову той самий голос, але значно гучніше і чіткіше, прокричав: «А-лі-со-о-о! Я знаю, де ти від мене ховаєшся! Від мене тобі нікуди не втекти!». Дівчина не знала, куди ще і як швидше можна бігти. Раптом вона зупинилась, все тіло задерев’яніло, і Аліса впала. Вона летіла у пустку, яка не зрозуміло звідки взялась. Летіла і летіла, падала і падала. Здавалось, що сама темрява наздоганяє її. Раптом все затихло. І тільки голос, який до цього вже кликав  Алісу, прямо біля її вуха промовив: «Я тут». Аліса закричала, як тільки могла, – і прокинулась.

Спочатку Аліса не могла зрозуміти, де вона знаходиться. Поступово очі почали звикати до напів темряви. Дівчина сиділа на підлозі в якомусь приміщені, руки її були міцно зв’язані. Сильно тхнуло сирістю та брудом. В кутку згори під стелею горіла лампочка, але дуже тьмяно, наче вона от-от згасне. Аліса хотіла пити та їсти, а ще мати змогу звільнити руки, – вони вже  набрякли та почали нити. Очі сльозились чи це Аліса плакала? Вона спробувала встати, але заледве втрималась на ногах, тому вирішила простояти хоча б якийсь час на колінах, а вже потім підвестись на ноги.

Аліса не знала, котра година чи скільки вона перебуває в цьому приміщені. Останнє, що вона пам’ятала, це були картинки, які швидко змінювали в голові одна одну: готель в Турині, Крістофоро та чоловік, який приставив до неї пістолет та вивів з готелю. Її вкрали люди Розалії Голді. Це було зрозуміло. Не зрозуміло було, для чого.

Коли Аліса нарешті встала на ноги, двері в приміщення відкрились. З’ясувалось, що від дверей вниз спускались сходи. Та людина, яка відкрила двері, сказала:

- Привіт, сестричко!