Аліса просиділа в Юлітти ще десь годину, а потім все ж таки викликала таксі та поїхала заселятись в готель. Юлітта подзвонила Крістофоро та попередила про пересування Аліси. Сеньйор Альберті на той час вже заспокоївся і готовий був до нових викликів долі. Юлітта розказала, в якому готелі йому шукати Алісу, тому не треба було знову організовувати «пошукову операцію», щоб знайти пані Леоні. Готель знаходився на півдні міста. В ньому не було стільки охочих до поселення, аніж в центральній частині міста. Крістофоро побачив Алісу в холі. По тому, що в неї вже не було в руках валізи, слідчий вирішив, що дівчина вже встигла заселитись.
- Привіт, Алісо.
- Привіт.
Вони стояли один навпроти одного: він – той, хто мав право злитись, але не відчував цього; вона – та, хто відчувала сором та залишки почуття провини, але все рівно не могла відвести своїх очей від Крістофоро.
- Вже заселились?
- Так.
- Який у Вас номер?
- 103 STD SGL (Standard, Single).
- Зрозуміло.
- Поселитесь поруч?
- Так, якщо буде така можливість.
- Добре.
- Добре. Мені треба з Вами поговорити, Алісо.
- З тобою. З тобою поговорити…
- Добре. Мені треба з тобою поговорити. Коли в тебе буде час?
- Зараз можу.
- Тоді я зараз зареєструюсь, закину речі і спущусь.
- Добре. Я буду тут.
- Поки я не пішов, в мене є питання. Алісо, що змінилось?
- Нічого.
- Чому тоді на «ти»?
- Просто так зручніше. Всім.
- Добре. Я скоро повернусь.
- Я чекатиму.
Ніхто з них не знав, що цієї зустрічі не відбудеться.