Розділ 43

Аліса вирішила одразу не шукати готель. Все ж таки вона хотіла погуляти, побачити та відчути місто, в якому давно не була. Тому проїхавши на таксі метрів сто, вона вийшла. Навколо було багато людей, переважно туристів, які роздивлялися та фотографували все навколо. Аліса згадала, що в Мілані в неї мешкає та працює подружка студентських часів. Вона жартома себе колись називала La Befana – вона часто допомагала та була аніматором в дитячих будинках.

Бефана – це улюблена фея італійських дітей. Бефану зображають як стареньку добру жінку, але дуже непривабливу, яка літає на мітлі як відьма і, потрапляючи до будинків через комин, залишає для дітей подарунки у шкарпетках. Але звісно Юлітта (Julitta) була привабливою та мітлою не користувалась. Але дуже полюбляла всім допомагати, особливо дітям. Аліса знала, що зараз вона змінила свою професію: Юлітта не працювала кравчинею чи дизайнером, вона стала справжньою La Befana, але для дорослих. Дівчина пройшла курси з психології та відкрила власний салон магії, де дуже професійно, під виглядом ворожки займалась терапією та знову, як колись, допомагала людям. Аліса вирішила навідатись в її салон чудес «La Befana». Звісно, що ніякого гадання Алісі не треба було, а от розказати про всі свої перепитії в житті треба було. Тому смакуючи вишневе морозиво з соленою карамеллю, Аліса попрямувала до салону шукати Юлітту.

Салон «La Befana» знаходився на одній з вуличок, які були приховані від туристичного ока фасадними будинками. Щоб знайти це місце, треба було звернути з проспекту та пройти декілька метрів вздовж антикварних крамниць. Салон було важко не помітити: велика кількість амулетів, свічки та колби, солома на підлозі та велика кількість кольорів.

Аліса побачила Юлітту біля одного зі столів. На її думку, дівчина зовсім не змінилась з того часу, як вони бачились. Лише волосся стало більш довгим та рудим.

- Юлітто! Привіт!

- О, Алісо! Моя дорога Алісо! Що ти тут робиш? Ні, я звісно рада тебе бачити, але для чого ти тут?

- В гості приїхала.

- В тебе аура темна, Алісо.

- Юлітто, я тебе знаю зі своїх вісімнадцяти років – давай без цих своїх аур.

- Мені треба підтримувати імідж. Раптом хтось зі сторонніх зайде. Ось, наприклад, той хлопець, що зазирає у вітрину.

Аліса повернулась і побачила Крістофоро, який приставив руки до вікна і намагався розгледіти, що знаходиться в середині салону.

- Я його зараз вб’ю!

- Ти його знаєш, Алісо?

- О, я його знаю! Юлітто, у тебе є якесь проносне? Наллємо під виглядом зілля, нехай «побігає» за мною.

- Зла ти, Алісо. Зла. Давай його запросимо сюди всередину і якраз дізнаємось, що він все ж таки хоче від тебе.

- Вдягай мантію, Юлітто. Нехай повірить, що в нього з’явиться хвіст та копита, якщо буде себе погано вести.