Аліса, вийшовши з літака, намагалась зупинити таксі. Зазвичай в аеропорті Мілану це важко зробити, тому що водії навіть не встигали під’їжджати – стільки людей було.
Після того, як Аліса зійшла з літака, вона не бачила Крістофоро. Він розчинився серед натовпу прибулих туристів. Але радості від того, що вона нарешті досягла (Крістофоро зник), Аліса не відчувала. Це було дивно навіть для неї. Але вона вирішила не зосереджувати на цьому увагу. Нарешті під’їхало вільне таксі – і вона попрямувала в центр Мілану, аби зареєструватись в готелі. Потім вона мріяла до вечора гуляти, їсти найсмачніше в світі італійське морозиво та просто загубитись в місті, де її ніхто не знає. Але все сталось не так, як Аліса хотіла. На рецепшені дівчина знову побачила Крістофоро Альберті.
- Як? Ну, скажіть мені, як Ви тут опинились? Я ж тільки-но вирішила, що залишусь в цьому готелі.
- О, Алісо. Яка приємна зустріч! Не думав Вас тут зустріти. Хоча це ж модна столиця, а Ви власниця ательє.
- Та Ви знущаєтесь!
Якраз підійшла черга Крістофоро замовляти номер.
- Сеньйоре…
- Ні-ні. Дівчина перша нехай обирає – я її пропускаю.
Аліса зрозуміла, що Крістофоро просто хоче дізнатись, де саме пані Леоні буде мешкати, щоб й надалі їй надокучати.
- О, перепрошую. Я здається помилилась адресою готелю. Я така незібрана! Перепрошую.
Аліса розвернулась, щоб піти до виходу з готелю, і побачила не дуже люб’язну посмішку на обличчі Крістофоро. Вона його переграла, а він навряд зараз піде одразу за нею. Це було б зовсім відкрито і неприховано. Тому Аліса, радіючи в душі від того, що вона перехитрила сеньйора Альберті, і не дуже радіючи, що їй тепер доведеться шукати інший готель, вийшла з будівлі знову ловити новий транспорт.