Розділ 39

Пройшов місяць. Місяць важких думок та сподівань. Місяць, який Аліса займалась виключно собою, своїм здоров’ям та внутрішнім станом. Ательє функціонувало як завжди. Пані Леоні знайшла гідну кандидатуру для посади свого заступника. То ж дозволила взяти собі незаплановану відпустку. Від Катрін звісток не було. Про Марчелло було відомо, що він досі в лікарні, але вже в стабільному стані. Від Крістофоро теж не надходило ніяких новин. Ніхто не турбував її цілий місяць. Тому Аліса взяла квиток до Мілану та написала своєму заступнику, що її не буде ще тиждень. В аеропорт Аліса прибула о п’ятій годині ранку, тому могла спостерігати через панорамні вікна схід сонця. Це було дуже гарно, аж перехоплювало дух. Аліса зробила фотографії собі на телефон, аби зафіксувати цю красу.

- Гарний кадр.

Аліса аж підстрибнула від переляку. Заледве змогла розвернутись, щоб побачити, хто прокоментував її світлину. Її серце прагнуло вирватись з грудей – так сильно воно билось.

- Ви?! Що Ви тут забули?

- Алісо, менше грубощів.

- Крістофоро, Ви налякали мене до сивого волосся! Яке з’явиться у Вас, якщо Ви мені не поясните, що Ви тут робите?

- Не кричіть. На нас вже люди дивляться. А лякати я Вас і не збирався.

- ЩО ВИ ТУТ РОБИТЕ? В мене уривається терпець.

- Я чую. Не варто для того, щоб я Вас почув, шипіти, як змія.

- Так, все. В мене відпустка. Я пішла. Щасливого перебування. Розглядайте схід сонця. Ось там вікно краще.

Аліса покотила свою валізу у напрямку пункту догляду.